Роман Шпорлюк. Формування модерних націй: Україна—Росія—Польща

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
243 переглядів

Наукова редакція та передмова Олі Гнатюк
Київ: Дух і Літера, 2013.

У міркуваннях Романа Шпорлюка про модерні нації можна помітити сліди методологій і тактик історії, філософії історії, політології, культурних студій. Відтак твориться продуктивна і поміркована міждисциплінарність, яка сама по собі є цікавим явищем для філософії науки або соціології знань. Цілісна збірка есеїв «Формування модерних націй» є прикладом особливого різновиду гуманітарних студій, що своїм існуванням говорять про трансформації, які відбулися наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття в дискурсі про смисл модерних націй і дискурсі про смисл імперії.

До книжки увійшли есеї, написані у 1970–1980-х роках, а також есеї 2000-х років. Їх зіставлення засвідчує, що в часи СРСР Шпорлюк мав ориґінальну позицію, яка дуже відрізняла його від багатьох західних «совєтологів», і чимало ліній міркувань він продовжив розвивати вже в часи незалежности України. Це і багато інших нюансів робить збірку не просто зібранням візій історії частини Европи, а книжкою про складність окремих европейських реґіонів і Европи загалом. Водночас це ще й видання про складність роботи історика, який воліє не лише накопичувати факти, а й аналізувати ширший окіл, мати масштабніше бачення і тексту, і контексту історичних подій. У кількох есеях автор порушує питання долі націоналізму, національної держави, майбутнього чи можливости імперії в сучасному глобалізованому світі. Автор говорить про необхідність бачити не лише розвиток окремих ліній оповідей історії і не лише помічати перехрестя на тлі переформатування націй, а й про необхідність робити висновки щодо можливостей переплетення і взаємозалежности розвитку націй-сусідів.

Опозиція марксизм — націоналізм у стратегії осмислення історії є однією з найголовніших для мислення Шпорлюка як історика. Вона виявляється неуникною під час обговорення розуміння доріг до модерности в Центрально-Східній Европі. На думку дослідника, саме приклади історії націєтворення Польщі чи України дають змогу глибше розуміти різні шляхи модернізації як такої. Саме те, що чимало західних дослідників ніби «перестрибують» через приклади з історії Центральної та Східної Европи і воліють їх не помічати, призводить до того, що безліч аспектів складности шляхів модернізації залишаються непоміченими. Питання зв’язку між колізіями розвитку різних модерних націй, між роллю імперії в цих процесах та націєтворенням чи його гальмуванням стають не просто необхідними: автор стверджує, що без їх обговорення взагалі годі уявити розуміння складности модерности як такої. Фактично Шпорлюк говорить про уникання спрощення там, де маємо таку принадну для дослідника складність.

Націоналізм і національне питання та імперія є найголовнішими проблемами, до яких дослідник звертається для осмислення формування модерних націй. Майже в кожному есеї центральне завдання для пізнання завше виходить за рамки завдань, що їх зазвичай ставить перед собою історик. Тобто стикаємося зі своєрідною формулою «історія, але не тільки історія». Шпорлюк пише про історію і водночас творить історію про історію. Прикладами цього рясніють всі три розділи видання. У першому розділі «Модерні нації: теорія і практика» осмислення прикладів націєтворення в Україні, Білорусі, Росії та Польщі переплітається із міркуваннями про суть історії чи орієнтирами розуміння модерної нації як такої. Другий розділ присвячено розбудові моделей розуміння Російської імперії, імперської спадщини і національного питання в СРСР, причому дослідник спеціяльно виводить на перший план питання парадоксальности впливу імперії. У третьому розділі «Формування модерної України» Шпорлюк від осмислення націєтворення поступово переходить до необхідности розуміння питань ідентичности, чинників її творення та контексту цих процесів в умовах суперскладности і непевности сучасного світу.

Аналіз конкретики історичних подій, на думку дослідника, дає змогу розкривати орієнтири розуміння і самого феномену нації. Шпорлюк послідовно наголошує складність націєтворення та взаємопроникнення внутрішніх і зовнішніх чинників цього процесу. У такій перспективі він виходить на ідею того, що оповідати про творення української нації неможливо без врахування оповіді про творення польської чи російської нації. Питання націоналізму Шпорлюк пропускає крізь фільтр низки підходів відомих західних дослідників, але ніколи не йде шляхом однієї методологічної тактики і активно долучається до дискусій. Він наголошує особливу специфіку саме Центрально-Східної Европи та необхідність аналізу процесів націєтворення в ній. Але найважливішим висновком, до якого він часто повертається, є теза про взаємозалежність і взаємопов’язаність процесів націєтворення України, Росії, Польщі. За Шпорлюком, творення однієї нації означає пере-творення іншої нації.

Прикметною особливістю декількох есеїв, присвячених Російській імперії, її спадку та російському націоналізмові, є те, що автор бере загальновідомі факти і події та аналізує їх у новому контексті. Точніше, він помічає мітки контекстів, що їх зазвичай воліють не надто наголошувати. І це виявляється дуже вдалим і продуктивним ходом. Шпорлюк ставить питання про роль способу мислення про Російську імперію чи Радянський Союз та його вплив на те, чи зможе дослідник узагалі розпізнати внутрішню складність і парадоксальність цих утворень в історії. Шпорлюк доходить багатьох парадоксальних висновків. Наприклад, він стверджує, що саме імперія упосліджує в модерних здатностях титульну націю і прискорює розвиток націоналізмів інших націй, що їх підкорила імперія. В іншому місці книжки читаємо висновок про потенціял розпаду СРСР, що його заклав у трактування «російського питання» іще Лєнін.

Шпорлюк-історик ніколи не може оминути проблемне поле філософії історії. Він ставить питання не просто про написання певної історичної оповіді, а про засади і перспективу способу формування оповіді. Прикладом виходу за межі історієписання може бути пильна і послідовна увага, зокрема, до питання співвідношення культури та політики, чим позначено всі есеї у виданні.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій