Тарас Возняк. Філософські есе

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2233 переглядів

Львів: Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2009.

Нова книжка львівського філософа, культуролога та головного редактора журналу «Ї» Тараса Возняка складається із п’ятнадцяти есеїв, написаних упродовж 1988–2008 років. Вони об’єднані сюжетами про взаємини розуму і віри, філософії та богослов’я, профанного і сакрального; у них ідеться також про до-віру людини до Одкровення і про її відчуття Присутности.

Книжка починається своєрідною критикою чистого розуму як знаряддя пізнання й оволодіння світом/сущим. Філософ виводить від Сократа і Платона й веде через Декарта аж до сьогодення ту інтелектуальну течію, що врешті-решт завела европейську культуру на «Манівці раціоналізму» (так він назвав свій другий есей). За Возняком, головним результатом розвитку цієї лінії думки стала інструменталізація самої людини, яка відтак утратила здатність здобувати відповіді на свої екзистенційні запитання й усвідомлювати цінність дару життя.

Але людина, попри її засадничу обмеженість сущим і обтяженість «гріхом існування», потребує не лише того, що «є», – часом вона прозирає за межі наявного у вічне, виривається зі світу, несподівано з-бувається, «вибігає» у буття, проривається у Ніщо. Там людина подорожує ще не о-мовленим простором, на власний страх і ризик прокладаючи свій шлях у безодні, простуючи, за словами Ніколи Кузанця, у сфері мороку. Однак, наголошує автор, на цій дорозі можна натрапити і на справжнє світло, від якого годі відвернутися (недаремно ж він називає її шляхом свободи!).

З огляду на індивідуальність і неповторність досвіду таких мандрівок, на цей путівець, як у Гераклітів потік, неможливо ступити двічі, а розповіді поодиноких подорожніх про пережиті на ньому містичні осяяння не піддаються верифікації. І коли такий самотній прочанин (як-от не раз цитований тут автором Райнер-Марія Рильке), повернувшися звідти, все-таки намагається о-мовити побачене, почуте і відчуте під час цього зондування буття, йому просто бракує слів у мові, від початку призначеній описувати суще.

Книжку завершує найкоротший (лише на три сторінки), проте багатий на символіку есей «Кадиш за митрополитом Андреєм Шептицьким». У ньому йдеться про читання 120(121)-го псалма та юдейської заупокійної і християнської поминальної молитов над могилою Митрополита у крипті собору Святого Юра у Львові. «Той, хто вірує, – зауважує Тарас Возняк про учасників тієї відправи, – зробив свою справу <...>, бо вірив, о гордине, що може вступитися за Слугу Божого Андрея». І тут залишається хіба додати, що той Псалом вознесіння прочани зазвичай співають під час сходження до Єрусалима небесного – того Світлого Града, який українська традиція ось уже четверте століття локалізує на київських пагорбах.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій