Ґустав Радбрух. Філософія права

Червень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
373 переглядів

Переклад з німецької Євгена Причепія та Володимира Приходька
Київ: Тандем, 2006.

Книжка є третім томом із двадцятитомового видання творів Ґустава Радбруха, що містить філософсько-правові твори німецького науковця і політика від початку панування нацистів, часу їх поразки й аж до смерти філософа. Це видання дає змогу оглянути розвиток філософсько-правового мислення Радбруха у співзвучності з часом, особливо в період від 1945 року.

Навіть зі стислого аналізу праць німецького правознавця добачаємо різнобічність його інтересів і знань. Його есеї, доповіді, нотатки присвячені загальнофілософським питанням у правознавстві, як ось: релятивізм у філософії права, мета права, співвідношення держави і моралі; але автор не забуває і про конкретику (прикладом може бути стаття «Види інтерпретації»). І звісно, основним питанням, якому Радбрух приділяє особливу увагу, є співвідношення закону і права. І якщо в Радбрухових працях спершу простежувалися позитивістські уявлення (хоч і з неодмінним скептичним аналізом), то в пізніх роботах чітко виднопостпозитивістські переконання, побудовані на вченні про природне право. Проте це не є доказом того, що радбрухівська філософія еволюціонувала від позитивізму до природно-правових позицій. Радбрух завжди уявляв правову ідею не однолінійно, не як строгі норми права позитивізму, а як сповнені напруги взаємодію та протистояння трьох складників: справедливости, доцільности й права певности. Із часом змінювалися лише пріоритети цих складників.

Дивує Радбрухове вміння досить просто й доступно викласти й обґрунтувати відповіді на складні філософсько-правові питання, що протягом уже декількох століть є предметом роздумів і дискусій у правознавчому середовищі. Як приклад достатньо навести його «П’ять хвилин філософії права», де читач знайомиться з основними положеннями про природне право і необхідність його визнання на противагу позитивістським уявленням. Адже «право є волею до справедливости. Якщо ж закони свідомо заперечують волю до справедливости, тоді цим законам бракує сили, тоді народ не зобов’язаний їм підкорятися, тоді і юристи мають знайти мужність відмовити їм у правовому характері», бо «є правові принципи, сильніші, ніж будь-яке правове положення, так, щоб закон, який їм суперечить, позбавлявся чинности. Ці принципи називають природним, або розумним правом».

Дуже цікавий своєрідний і персональний у тлумаченні та судженні твір «Психологія правової свідомости народів». Це есей, радше начерк, який є філософією права тільки в дуже широкому розумінні. Кожне зважене та продумане тлумачення є не науково захищеним пізнанням, а суб’єктивним підходом до правових традицій деяких европейських культур. Цей підхід менше керується правовими текстами, а більше художньою літературою. Проте, як відомо, такий широкий підхід до розуміння права під кутом зору аналізу розвитку всієї культури певного суспільства застосовували й інші мислителі. До того ж у творі подано радше відбиток авторської «психології» в розгляді й оцінці чужих правових культур, хоча вони доволі обґрунтовані. Скажімо, важко не погодитися із сумною оцінкою російської (а водночас і української) правової культури: «Фактично немає жодної іншої нації, яка б так радикально ставила питання дотримання права і яка б так суцільно його нехтувала».

Особливої уваги заслуговує «Елементарний курс філософії права» – запис Радбрухових лекцій. Цей курс спрямований на те, щоби підвести читачів (як 1946 року – слухачів) до осмислення питань філософії права і – меншою мірою – дати усталену відповідь на ці запитання. «Елементарний курс» є останнім розлогим викладом філософії права Радбруха, його було видано як своєрідну передмову, попередник «Філософії права», виданню якої зашкодила смерть Радбруха у 1949 році.

Напрочуд цікавими є і змістовні рецензії та відгуки Радбруха на різноманітні твори сучасників. Річ не лише в тому, що він був майстром ситуативної риторики, і його есеї та монографії вирізнялись високим мовним рівнем, відстороненням і конденсацією думки. Як і в інших працях, Радбрух не відходить тут від позицій філософського релятивізму та свого розуміння правової ідеї. Отож він обґрунтовує, що, крім знання права і кмітливости, юрист має бути наділений «характерними вимогами»: «справедливість, сестра справедливости – непідкупна справедливість, чиста правда, моральна делікатність, тверде дотримання одного разу прийнятого рішення» («Фахові та характерні передумови професії правознавця»).

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій