Володимир Личковах. Філософія етнокультури

Квітень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
170 переглядів

Київ: ПАРАПАН, 2011.

Філософія етнокультури – це не просто збірка статтей Володимира Личковаха, присвячених естетичному, філософському та культурологічному аналізові української культури, а презентація нової галузі соціокультурного знання та своєрідної методології народознавчого дослідження. В авторовому виразно інтердисциплінарному підході відчувається прагнення поєднати філософію з культурологією.

Першу з трьох частин, із яких складається книжка, присвячено методологічним засадам філософії етнокультури. Ця дисципліна, запевняє Личковах, не є чимось незнаним для сучасного гуманітарного дискурсу в Україні. Вона тісно пов’язана з українською етнокультурологією, фундатором якої можна вважати Пантелеймона Куліша, а його наступниками, тією чи іншою мірою, – Дмитра Антоновича, Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Івана Огієнка. З-поміж сучасних філософів і культурологів у цій ділянці гуманітарних досліджень працювали і працюють Євген Андрос, Вілен Горський, Сергій Кримський, Мирослав Попович, Леонід Ушкалов та інші. Автор певен у потребі впровадити таку дисципліну в систему сучасної освіти, переглянувши обов’язкові культурологічні навчальні курси, як-от, скажімо, «Історія української культури», і доповнивши їх філософським осмисленням етнокультурних специфікацій. Своєрідними прикладами підходу, що його він пропонує у вивченні української культури, є тексти, присвячені сиґнатурі Семаргла в культурі Київської Русі, сиґнатурі Богородиці в духовній культурі України, компаративному аналізові творчости американського письменника Генрі Торо та Пантелеймона Куліша.

У другій частині книжки Володимир Личковах звертається до естетичної та мистецтвознавчої проблематики й презентує своєрідну філософію українського мистецтва. Зокрема робить спробу осягнути певні універсальні риси, наприклад, сакральні сиґнатури українського мистецтва, а також особливості його розвитку у XX столітті – наприклад, естетику українського аванґарду. У цьому розділі зібрано тексти, присвячені творчості окремих постатей – Олексія Кулакова, Федора Кравчука, Ольги Петрової, Миколи Небилиці.

Третю частину праці присвячено проблемам культурологічної реґіоніки та її зв’язку з філософією етнокультури. Звертаючи особливу увагу на Сіверщину, автор, одначе, прагне виокремити культурні архетипи, притаманні всім етнокультурним реґіонам України, – наприклад, «дім», «поле», «храм», що перегукується з філософським осмисленням архетипів української культури в працях Сергія Кримського.

Загальною настановою автора, як це можна зрозуміти з його книжки, є спроба представити філософію етнокультури як вивчення «мови» культури, що виявляє її універсальні та національні дискурси. Вступаючи у своєрідний діялог із культурою, «слухаючи» цю мову, філософія етнокультури прагне реконструювати ментальність народів, що відображається в мистецтві, літературі, реґіональних традиціях тощо.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій