Тарас Возняк. Феномен місця

Січень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
137 переглядів

Львів : Ї, 2014.

Тарас Возняк видав дві книжки есеїв про взаємозв’язок людини з містом і місцем життя, формування ідентичности й нових феноменів унаслідок такої взаємодії. Якщо у «Феномені міста» основний акцент зроблено на морфології міського простору, що проаналізовано на прикладі Львова, то у «Феномені місця» автор відходить від соціокультурного фокуса до строгішого філософського дискурсу. У праці помітно вплив Мартина Гайдеґера на авторів стиль. Уже в першій частині «По-ставлення і від-чуження» Возняк розриває слова, намагаючись відстежити просвіти буття в мові, схопити характер людського буття в екзистенційному вимірі відчуження. Як пише автор, «однією з найістотніших проблем сучасности є про-блема відчужености людини. Від чого відчужености? У першу чергу від того, що ми дуже загально називаємо світом. Напевно, ми втратили живе, трепетне від-ношення до нього». Тут прочитується філософія Гайдеґерового дазайну, інтенція до виявлення справжньої сутности людини та буття. Тому не дивно, що для реалізації цього завдання Возняк апелює до «світу», базового філософського поняття, яке конденсує в собі «живе, яке так чи інакше від-кривається нам». Відповідно, основна трагедія сучасної людини — розрив зі світом, із його горизонтом та подієвим рядом. Перефразовуючи того ж таки Гайдеґера, людина забула істинний смисл світу, а відтак і себе, бо без світу жодна людина неможлива.

Возняк міркує про світ як про по-ставлення, натякаючи на його процесуальний характер. По-ставлене корелює з при-сутністю, тобто людською причетністю до світу, його часу й простору: «І водночас по-ставлення відкриває вторинну сут-ність сконструйованих людиною конструктів простору та часу. Воно дозволяє подивитися на простір і час по-іншому». Така логіка приводить до феномену місця, якому присвячено другу половину книжки. Для Возняка місце теж дотичне до явленого буття, його сокровенної сутности, тому й вони о-світлюються. Ба більше, місце для людини за-свідчується буттям, тобто конституюється в особливий спосіб. Далі, місце — це завжди той локус, у якому я перебуваю. Однак, попри спробу метафізичного розкриття місця, не до кінця зрозуміло, чому саме місце розкриває чи за-свічує сутність людського буття. Метафізика мимоволі перетворюється на містику, коли автор пише: «За-свічення, ви-світлення місця неминуче завершується його протилежністю — мерхненням, западанням у сутінки, а потім у морок не-існування».

Своєрідною відповіддю на це питання є розділ, присвячений зустрічі. Саме тут Возняк відривається від гайдеґеріянської традиції, однак потрапляє в іншу — діялогічну. У зверненні до класичної філософсько-антропологічної тези про відкритість людини до світу (і світу до людини) саме зустріч є екзистенційною точкою взаємодії зі світом. Возняк звертається до особливого слова, яке може описати таку зустріч — «о-своєння». Тобто основним завданням людини є одомашнення світу, перетворення його на простір свого, близького та комфортного: «Будучи прихильно відкритими до світу, ми прихильно відкриті і до самих себе — своєї сутности». Відповідно, мандруючи місцями, ми відкриваємо світ, а також самі відкриваємося, збагачуючи його сутність.

Проте вадою книжки є стиль письма. Вплив німецького філософа зіграв із автором злий жарт, адже мимоволі Возняк піддається спокусі деконструювати практично всі слова, що здаються йому наповненими прихованим смислом. Однак чи кожне слово є печаткою буття? Чи завжди доречно розривати слова в намірі схопити потаємні смисли? Виходить, що текст складається із суцільних синтаксичних борозен, які ускладнюють читання і сприйняття задуманого. Есеїстичний характер оповіді не рятує від надмірної складности, абстрактности висловлення, адже коли для Гайдеґера спроба винайти новий лексикон у філософії була цілком органічною, то чи є така потреба у цій праці? Досить було б послуговуватись декількома концептами чи неологізмами, розкрити їх читачеві, а отже, і світові.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає...

Розділи рецензій