Тарас Возняк. Феномен міста

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
129 переглядів

Львів: Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2009.

Класичне центральноевропейське місто бачиться львівському філософу точкою згущення та ущільнення простору, «машиною для життя і комунікації», осередком культури, торгівлі та виробництва, символічним світом, центром ґенерації сенсів, зрештою – захищеним мурами місцем, де саме повітря робить людину вільною. Звісно, таким для автора є насамперед Львів.

Є міста вічні, неначе їх вигадав і примхливо витворив Бог, – Рим, Єрусалим, Київ. Є міста, що їх в історичному часі заклали земні володарі: Львів – князь Данило Галицький, Вільнюс – князь Ґедимін, Тбілісі – цар Вахтанґ І Горгасалі. Є також, за висловом автора, «міста-парвеню», що виросли при корчмі на перетині шляхів, при бухті, копальні, заводі: Нью-Йорк, Новополоцьк, Комсомольськ, Донецьк. А є ще la citta ideale – «ідеальні міста», осаджені їхніми власниками «на сирому корені», збудовані на порожньому місці за проєктами професійних архітекторів: італійські Пальманова та Сфорцинда, польське Замостя, українські Жовква, Шаргород і Броди.

Місто, наголошує Тарас Возняк, зазвичай засновували на святому місці та після символічної «праподії» – явлення святого, перемоги добра над злом. Воно мало чітко окреслену територію із сакральним центром на горі (собор Святого Юра у Львові, Софійський собор у Києві) і тричленну побудову по горизонталі та по вертикалі (Високий замок, середмістя, передмістя у Львові; Гора, Поділ, Плоске у Києві). Місто зазвичай складалося з рівновіддалених від центру, заселених самоврядними громадами різнорідних кварталів: латинський, руський/український, єврейський, вірменський, грецький, німецький. Місто мало свій підземний антипод – печери, катакомби, каналізація, інфернальний світ, відповідник Ахерона, Лети й Флегестона: у Києві – Либідь і Глибочиця, у Львові – Полтва, яку Богдан-Ігор Антонич «заселив» китами, дельфінами, тритонами та грифами.

Самоврядне, відкрите, вільне місто філософ уподібнює дереву: воно росте природно і спонтанно, на міському праві (найчастіше – на маґдебурзькому), згідно з особливостями ландшафту та потребами городян, на основі їхньої співпраці та конкуренції. У «місті-дереві» будинки проростають із кількаметрового культурного шару, вулиці ведуть до площ із соборами або ринком із ратушею, а мірилом міського середовища є людина. Саме тому радянська влада так ретельно викорчовувала кожне «місто-дерево», розбудовуючи на вивільненому місці «місто-матрицю» на взірець робітничої слобідки та заселяючи його вчорашніми колгоспниками. Цій тоталітарній практиці Тарас Возняк протиставляє «королівське мистецтво» вільних мулярів – спорудження храму, розбудова досконалого міста, пізнання світу, виховання людини.

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Світлана Ославська ・ Березень 2016
До збірника статтей Анатолія Дністрового ввійшли тексти, написані у 2007–2015 роках. Автора...

Розділи рецензій