Андрей Петров, Виктор Шнирельман (редакторы). Фальсификация исторических источников и конструирование этнократических мифов

Жовтень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
96 переглядів

Москва: ИА РАН, 2011.

Присвячена вічно актуальній темі історичних підробок, збірка текстів і виступів фахівців різного профілю, підготовлена за редакції Андрєя Пєтрова (Інститут слов’янознавства Російської академії наук) та Віктора Шнірельмана (Інститут етнології та антропології ім. Миклухо-Маклая РАН), зосереджується на найвідоміших прикладах текстів такого штибу та археологічних пам’яток. Головну увагу авторів привертають наративні підробки, що лежать в основі сучасних етноцентристських мітів.

Перший розділ книжки («Загальні проблеми») складають статті та есеї, в яких описано механізми побутування підробок у суспільному дискурсі, закономірності їх створення та поширення і причини успішности/неуспішности прищеплення окремих їх зразків у масовій свідомості. Віктор Шнірельман міркує тут про роль фальсифікатів у конструюванні всіляких «альтернативних історій», відзначаючи розмаїття способів таких підробок: це можуть бути тексти, матеріяльні пам’ятки, дуже часто – фантастичні інтерпретації автентичних археологічних знахідок. Він також указує на те, що ґрунтовані на підробках міти поширюються не лише серед аматорів історії, а й у середовищі бодай формально професійних науковців. Владімір Козлов аналізує джерелознавчий та археографічний аспекти підробок історичних документів, звертаючи значно більшу, ніж інші автори, увагу на тексти про події XX століття штибу «Щоденника Анни Вирубової» чи різних документів совєтської доби. Він ставить усі подібні тексти («творчість» Алєксандра Сулакадзева, «Велесову книгу» тощо) у ширший контекст фальсифікацій, а також аналізує спільні риси – своєрідні маркери – підробок, леґенд про їх походження і зникнення ориґіналів рукописів тощо, а також робить спробу класифікувати їх. Лєонід Бєляєв досліджує підробки археологічних знахідок. Єлєна Мєльнікова вбачає у поширенні мітотворчости і збільшення її впливу на суспільство своєрідний «ренесанс Середньовіччя». Згадуючи творення фантастичних картин минулого у світобаченні Тура Хеєрдала, який шукав корені «пранорвежців»-богів асів ув Азові, вона зіставляє їх із «новою хронологією» Алєксандра Фоменка, долучаючи також адептів «Велесової книги» та сучасного антинорманізму, уособлюваного В’ячеславом Фоміним, який силкується вивести варягів із балтійських племен вагрів і взагалі довести нескандинавське їх походження. Леонід Яблонський розглядає концепції етногенезу в історичній науці, вказуючи на проблематичність пов’язання етнічних груп із археологічними культурами.

Друга частина книжки є всебічною експертизою «Велесової книги» як класичної підробки, що править за взірець для аналогічного мітотворення у схильних до цього середовищах різних національних спільнот. Академік Андрєй Залізняк зосереджується на лінґвістичному аналізі її тексту, доводячи неможливість історичної появи вжитих у ньому мовних форм. Статті Віктора Шнірельмана «Життя та доля підробки: “Велесова книга” в соціяльному інтер’єрі» та «Від “Велесової книги” до “арійської ідеї”: український дискурс» зачіпають тему місця та ролі цього тексту (поза сумнівом, сакрального для кількох напрямів новітніх мітологій у Росії та Україні), його поширення у неязичницьких і праворадикальних рухах. Утім, автор дещо перебільшує рівень поширености «Велесової книги» в Україні та залучености її в історичний чи історико-дидактичний канон; ще більшою мірою сказане стосується згадуваного тут-таки «Послання оріян хозарам». Допис Олени Русиної «Трипільський синдром: Україна у дзеркалі “правильної” історії» багато в чому перегукується з численними публіцистичними виступами авторки на тему історичної політики в Україні, зокрема публікованими в «Критиці».

Третій розділ – «Підробки, альтернативна історія та суспільство» – відкриває доволі поверхова, порівняно з іншими текстами збірки, стаття Вадима Ерліхмана про хроніку «Ура-Лінда», а продовжують цікавіші статті, написані на постсовєтському матеріялі. Муртазалі Гаджиєв досліджує історію появи та роль «Албанської (Алупанської) книги» в сучасному лезґинському іредентистському русі на тлі мітологізації спадку кавказької Албанії. Ілля Зайцев розповідає про перипетії, пов’язані з одним із текстів кримської тематики – сфальсифікованим у першій половині XX століття (і нібито створеним на півтора століття раніше) історичним трактатом Ібрагіма бен Алі Кефеві. Міхаіл Кізілов розповідає про один із фальсифікатів відомого діяча караїмського руху Сергія Шапшала – звістки про перебування в Криму залишеного в заручниках Тимофія Хмельницького; дослідник виявив у фонді Шапшала в литовському архіві підготовчі матеріяли до виготовлення цього тексту. Стєпан Шамін аналізує історію своєрідного й широко відомого апокрифу «Листування козаків із турецьким султаном». Андрєй Пєтров, Лєонід Бєляєв та Алєксандра Бужилова оповідають майже детективну історію витворення («знаходження») решток Івана Сусаніна на замовлення Костромської обласної адміністрації. Ольґа Безсмертная пише про творення канонічного образу «національного письменника» на основі його свідомо містифікованої автобіографії у випадку Юрія Казі-Бека Ахметукова в адигській літературі. Андрєй Петров та Юлай Шамільоглу пишуть про один із найцікавіших і, певно, найвпливовіший після «Велесової книги» зразок підробки – зведення апокрифічних болгарських літописів «Джагфар таріхи», котре було покладено в основу творення необулгарської ідентичности в середовищі волзьких татар.

Завершує книжку стенограма присвяченого фальсифікації історичних джерел круглого столу, що відбувся в Москві 17 вересня 2007 року.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій