Анджей Стасюк. Фадо

Лютий 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
233 переглядів

Переклад з польської Богдани Матіяш
Київ: Грані-Т, 2009.

Автомобіль мчить нічною трасою якоїсь країни, світло фар вириває з темряви силуети запізнілих подорожніх, прикордонні стовпи, обриси потемнілих гір, які громадяться на горизонті, і все, що залишається позаду – це лише минуле, щемке й тужливе, як португальська меланхолійна пісня – фадо. «Фадо» починається на дорозі, образом дороги продовжується, ним же й закінчується. Анджей Стасюк нанизує на папір свої враження, як стародавній літописець, а погляд його переважно зупиняється на речах, на які ми, напевно, ніколи не звернули би належної уваги.

«Фадо», як й інші Стасюкові книжки, – збірка надзвичайно лірична і переконлива: читаючи її, розумієш, що іншої Европи більше не існує, її минулий час не більше, ніж пам’ять. Варто зауважити, що фадо як образ з’являється в книжці всього раз – і то ніби мимохідь, але атмосфера пісні пронизує весь текст, часто-густо компенсуючи надмірну простоту авторського стилю. Скажімо, прискіпливе розглядання банкнот наводить автора на міркування то про видатних поетів, зображених на купюрах, то про різні архітектурні пам’ятки, а то й зовсім про людей, які цими грошима розплачувалися за свій алкоголь у придорожніх барах, давали ними милостиню чи виймали їх з нетрів дешевого, але теплого одягу в своїх Татрах, Карпатах, Сучаві, Сату-Маре, Загоні, Варшаві. Й – неймовірно! – ці роздуми раптом стають спробою приватної історії людини, села, реґіону чи навіть цілої Центрально-Східної Европи. Крім того, у «Фадо» виразно прочитується певна «письменницька» відраза до цивілізації в сенсі урбаністичного гамору й вигод, і складається враження, що автор ніби повертає нас до «незамулених джерел» – тих же гір, сіл, простих людей, до переосмислення образу «Великої подорожі», чим, зрештою, і є «Фадо». Мозаїка різноманітних образів і картинок, які нам показує Стасюк – якесь геть імпресіоністичне, фотографічно-малярське поєднання слова і настрою, простоти й спокою.

І так воно зі Стасюковим письмом весь час – і коли він пише про присвячену творчості Данила Кіша конференцію в іще місцями поруйнованому Белґраді, і коли згадує про масове бажання поставити на широку ногу виробництво пам’ятників Івану Павлу II в Польщі, – завжди об’єктив автора плавно рухається від важливого до ледь помітних деталей, від містичного й метафізичного до особистого, що й робить його прозу такою близькою кожному й водночас глибокою та справді доброю.

Двадцять чотири малі есеї, які складають «Фадо», сповнені дивовижним спокоєм глядача й учасника великої Історії, яка розгортається навколо і всередині тебе, і кожен спогад, кожен рядок – лише вияв неймовірної вдячности за все пережите і побачене, за всі кілометри і всі випадкові знайомства.

Бо, на погляд письменника, все навколо настільки прекрасне й водночас нетривке, настільки глибоке, що неодмінно потребує фіксації – у спогадах, у книжках, на фотографіях, адже ще одна мить – і Карпати стануть невидимими за стіною вогкого туману, а ти залишишся посеред Всесвіту й темряви наодинці з вогником своєї дешевої цигарки. А невдовзі й вона погасне.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...
Ганна Протасова ・ Січень 2017
Головний герой Йонас, пересічний працівник рекламної контори, одного дня зустрічає посеред вулиці...

Розділи рецензій