Владислав Бачинин. Европейская реформация как духовная война

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
153 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2017.

Святкування 2017 року п’ятсотріччя Реформації стало нагодою помислити сутність цієї події в історії Европи та людства. Книжку Владіслава Бачініна зосереджено на двох темах, пов’язаних із цим: духовному значенні Реформації та її впливові на генезу европейського модерного світу. Автор проводить паралелі між духовним досвідом Реформації XVI століття і життям протестанта XXI століття. На його думку, загадкова суть Реформації проявляється через парадокс: з одного боку, християнський дух прямує назад, до біблійних, новозавітних позицій, із другого — робить ривок уперед і вгору.

Одним із аспектів книжки є пошук методології, що уможливлює цілісне сприйняття Реформації. Це, зокрема, порівняльно-історичний біографізм (Реформація як драматичний порив людського духу, а не лише релігійні війни й тектонічні зсуви у суспільно-церковних та державно-політичних структурах); гуманітарна археологія Мішеля Фуко (що дає змогу зосередитися на цінностях і сенсах лютеріяни-кальвініяни, які перебувають поза межами розуміння більшости сучасних людей, а також реконструювати екзистенційний досвід, який Реформація внесла в европейську свідомість); теологічний підхід (автор переконаний, що Реформація як історичний епілог Середньовіччя і пролог модерности не була ані конфліктом соціяльних сил, ані результатом внутрішніх афектів геніяльного невротика Лютера).

Передумови Реформації автор описує за допомогою поняття «псевдоморфоз», що означає мутацію складної системи, в результаті чого вона відхиляється від заданої траєкторії руху (відхід церкви від належних відносин із Богом), набуваючи хибних форм. Бачінін звертається до драматичного мистецтва як метафори, зауважує, що Реформація — це не система, а процес, «лавина інспірованих людських зусиль, динаміка перетворення-реформування, бурхливий потік духовно-практичного життя». Сон віри породжує «церкву спектаклю», яка не зцілює, а травмує. Реформація зруйнувала псевдохристиянську сакральність, до якої призвів католицький формалізм. Автор зазначає, що світ, у якому народжується реформаційний рух, наочно представлено на полотнах Ієроніма Босха, де аномальне стало нормою, а потворне — частиною повсякдення.

Зіставляючи постаті Данте і Лютера, батьків «культурної галактики Modernity», автор визначає інструменти Реформації та соціокультурний тип реформатора. «Внутрішня людина», яка жила в Данте і Лютерові, перебувала на перетині профанної горизонталі і трансцендентної вертикалі. Ці мислителі демонструють тип творця-реформатора, який зумів розширити релігійний, інтелектуальний, морально-етичний досвід европейців. Далі автор зіставляє Лютера з Неємією, головним героєм біблійної книги (обидва повернули людям Слово Боже); Мойсея і Кальвіна (обидва харизматичні, допускали застосування жорстких заходів для підтримання порядку; автор згадує і їхню законоповчальну та правотворчу діяльність); Лютера і Кальвіна (лютеріяна-кальвініяна як жива й динамічна культурна цілісність).

Бачінін виокремлює декілька цілей Реформації: палінгенезис (багаторівневий духовний процес, що перетворює християнина на прихильника Реформації); катарсис (очищення, внутрішнє звільнення); метаноя (прагнення до меж, які відділяють неістинне існування від істинного буття). А як загальну мету Реформації Бачінін визначає єднання з Богом.

У завершальній частині книжки, присвяченій входженню в постреформаційну модерність, знову надибуємо порівняльні життєописи. Першим є протиставлення «credo» Лютера і «cogito» Декарта, хоча Бачінін помічає близькість цих мислителів як нонконформістів та аванґардистів, які сформували нові стратегічні напрямки. Зіставляючи Лютера і Фавста, автор запевняє, що реальному професорові Вітенберзького університету можна протиставити напівлеґендарного науковця. Головна їхня відмінність у тому, що Лютер убачав сенс існування у виконанні Божої волі, натомість Фавст спрямовував свою діяльність на підкреслення опозиції до Бога. Нарешті, останнє зіставлення — Данте, Лютера і Мандельштама. Автор переконує, що творчість і духовна доля Осіпа Мандельштама спонукають продемонструвати дотичність до досвіду Данте й Лютера, а через них — до біблійної мудрости.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Грудень 2018
Книжка відомого історика, директора Українського наукового інституту Гарвардського університету...
Андрій Блануца ・ Жовтень 2018
Випуск присвячено ювілею одного з редакторів часопису, доктора історичних наук, професора Кам’янець...

Розділи рецензій