Marcel Viёtor. Europa und die Frage nach seinen Grenzen im Osten. Zur Konstruktion «europäischer Identität» in Geschichte und Gegenwart

Листопад 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
72 переглядів

Stuttgart: ibidem-Verlag, 2010

Книжку Марселя Віетора «Европа та питання про її кордони на Сході. До конструкції “европейської ідентичности” в історії та сучасності» присвячено проблемі, яка на тлі розширення політичних кордонів ЕС у східному напрямку набула для західних дослідників надзвичайної актуальности.

Головна ідея цього дослідження – поняття Европи динамічне, бо нема єдиного критерію, за яким можна було би раз і назавжди визначити культурні та цивілізаційні кордони Европи. Ба більше, сумніви виникають навіть коли йдеться про географію, хоча конвенції щодо географічних меж виглядають певнішими. Тому питання фізичної географії є своєрідним відправним пунктом для дискусії про географію політичну та цивілізаційну. Проте розв’язок цієї проблеми має не суто «кабінетне», теоретичне значення, а цілком прагматичну мету – передусім для бюрократів ЕС: встановити критерії, на підставі яких можна визначати перспективи набуття членства в ЕС для ймовірних кандидатів. У цьому якраз і дається взнаки динаміка поняття Европи та пов’язаного з ним поняття «европейської ідентичности», наступні-бо хвилі розширення ЕС, які, маймо надію, охоплять і Україну, заторкують країни, політичні практики яких не завжди збігаються чи узгоджуються з «европейськими цінностями», які імплікує «европейська ідентичність».

Віетор виокремлює дві моделі конструювання «европейської ідентичности» – процесову та розмежувальну. Головна риса процесової моделі (її головним прибічником Віетор уважає Габермаса) полягає у поступовому виокремленні спільної для европейців політичної культури, що долає етнічні відмінності між національними спільнотами, на підставі яких така культура постає. Але цьому передує долання суто етнічної ідентичности у рамцях громадянських націй, що бере свій початок з часів Французької революції, а інституційно втілюється у конституціях. Отже, згідно з процесовою моделлю, европейській ідентичності передує національна ідентичність, позбавлена етнічної домінанти. Але ця модель не пояснює, на думку Віетора, основного: як відбувається перехід від національної до европейської ідентичности, коли йдеться про конкретну історичну спільноту. Це можливо лише у тому разі, якщо европейська ідентичність уже наявна і її лишається тільки усвідомити, але таке припущення, що передбачає «апріорне існування европейської ідентичности», заперечує саму процесову модель, яка, навпаки, передбачає поступове перетворення національних ідентичностей на спільну европейську. Отож процесова модель засадничо самосуперечлива.

Переконливіше пояснення конструювання ідентичности Віетор убачає в розмежувальній моделі, за допомогою якої він і здійснює своє дослідження. Суть цієї моделі досить проста: внутрішнє конструювання будь-якої політичної спільноти (навіть наднаціональної) відбувається завдяки її зовнішньому відмежуванню від інших спільнот. Тобто головною умовою постання ідентичности тут виступає її пряме заперечення, простіше кажучи, европейську ідентичність годі уявити без не-европейської. Віетор удається і до складніших, як для такого невеликого за обсягом дослідження, узагальнень, твердячи про універсальну модель самости та відмінного від неї Іншого. Самоконституювання самости можливе лише через заперечення Іншого та відмежування від нього.

Застосовуючи цю нехитру модель у своєму дослідженні, Віетор говорить про Европу та не-Европу і розглядає проблему не-Европи передусім крізь оптику можливого східного розширення ЕС. Як такий зовнішній подразник европейської ідентичности Віетор спочатку розглядає Росію, дотримуючися класичної версії европейського Іншого, але на прикладі поняття Центральної та Східної Европи намагається розхитати класичну версію західноевропейської ідентичности, під час застосування якої до східноевропейських суспільств виникають проблеми. Заразом Віетор наголошує на тому, що ідея Центральної Европи передусім слугує меті відмежування від Східної Европи та Росії, які на її тлі позбавлені «справжньої» европейськости. Такий підхід у пошуку европейської ідентичности провадить до неґативних наслідків, бо Східна Европа виглядає тут приципово, отже, цивілізаційно іншою і служить лише конституюванню (західно)европейської ідентичности, тобто в суті речей ідеться про інструменталізацію Східної Европи.

Як тоді розв’язати проблему розширення ЕС на Схід? Віетор пропонує такі альтернативи. По-перше, можна відмовитися від поняття повноцінного членства в ЕС та передбачити інші інтеґраційні моделі, які поступово зменшували б напругу між західно- та східноевропейською ідентичністю, отже, між самістю та Іншим. (Одна з таких моделей для Східної Европи вже існує – Східне партнерство; зауважмо, що її розроблено до публікації Віеторової книжки, тож він просто описав реальність.) По-друге, можна просто відмежувати питання про членство в ЕС від питання про европейську ідентичність, а за головний критерій членства брати інституційні перетворення у політичній, економічній та правовій системі країни-кандидата. Проте такі перетворення все одно пов’язані з европейською ідентичністю, оскільки, наприклад, свобода слова, вільні вибори, непорушність права приватної власности тощо становлять надбання европейської цивілізації, отже, й ідентичности, а не, скажімо, африканської чи азійської. Тож запропоноване Віетором відокремлення видається досить проблематичним з огляду на його ж власну арґументацію.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Сергій Гірік ・ Грудень 2017
Новозаснований журнал видає невеликий київський think tank — Центр вивчення повстанських рухів (...

Розділи рецензій