Віктор Малахов. Етика спілкування

Квітень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
310 переглядів

Київ: Либідь, 2006.

Цей навчальний посібник нагадав мені про феномен, що потроху, якось непомітно для нас, іде в забуття, – про інтеліґенцію. Справді, частина цього колись водночас обожнюваного та висміюваного прошарку марґіналізувалася, частина влилася до рядів офісного пролетаріяту, а частина перейшла в розряд інтелектуалів, що, як мені тепер видається, є все ж суттєво іншим культурним типом. Уявний читач цієї книжки не так інтелектуал, що ретельно перевіряє всі твердження та вимагає раціональних підстав для кожного з них, як інтеліґент, уважний до культури слова, особистости автора, людина, що вміє читати з благоговійним почуттям.

Книжка Віктора Малахова – це найталановитіший за способом написання виклад історії певного філософського напряму з тих, які було видано в Україні та які мені випало читати. Зв’язність тексту, відсутність стрибків думки, провідна нитка з кількох ключових ідей, внутрішньотекстові перегуки, коли автор, пишучи останні сторінки, добре пам’ятає, що писав на перших, і усвідомлює, що й читач може це пам’ятати, – все це, безсумнівно, ознаки тієї культури письма, що її, як мені здається, підзабуто в українській гуманітаристиці. Проте найважливіша перевага – це відчуття постійної присутности живого автора, що звертається, пропонує, часом намагається вести за руку, – та ніколи не змушує. І саме завдяки цій ненав’язливій зв’язності неможливо покинути читання, саме завдяки авторському голосові та слуху не полишає відчуття залучености до діялогу. Зважаючи на тему та назву, перед нами зразок перформативної несуперечливости.

Ядро книжки становить виклад концепцій Мартина Бубера, Міхаіла Бахтіна та Еманюеля Лєвінаса. Аналіз їхніх думок рельєфно проклеслено на тлі інтелектуального контексту та ретроспективи історії діялогічної парадигми в філософії. Автор не обійшов увагою й тих філософських концепцій, що є важливою віхою в протистоянні цієї парадигми з парадигмою монологічною, – концепції обох умовно розведених «таборів». Усе це природно й очікувано – та в книжці досить багато несподіванок. Скажімо, до діялогічної традиції цілком обґрунтовано вписано ряд нефілософів, наприклад, Міхаіла Прішвіна й Алєксєя Ухтомського. Несподіваним для мене було й те, що діялог, з огляду на його етимологію, є антонімом силогізму.

Раджу знехтувати снобізмом щодо підручникового статусу книжки та звернутися до неї всім, хто прагне навчитися писати і мати годину-дві приємного й затишного читання. Але мушу попередити, що промовляння автора може лишити слід і в позатекстовій реальності: в житті, стосунках, вчинках читача. Гадаю, автор на це сподівається.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Грудень 2017
Питання етики, її співвідношення з політикою, сутність етосу і ціннісні засади існування людської...
Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Релігійну антропологію автор визначає як особливу дисципліну, яку не можна повністю ототожнити ані...

Розділи рецензій