Alex S. Vitale. The End of Policing

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
138 переглядів

Brooklyn, NY: Verso, 2017.

Дискусія про реформування поліції в США вкотре постала на порядку денному 2014 року після того, як правоохоронці вбили темношкірого юнака Майкла Брауна у Ферґусоні, штат Місурі, що викликало маніфестації проти поліцейського насилля. Книжка «Кінець поліціювання» соціолога Алекса Вітале, професора Бруклінського коледжу та керівника проєкту «Поліціювання та соціяльна справедливість», — одна з найзначущіших публікацій із цієї теми за минулі роки. Праця пропонує ґрунтовну рефлексію щодо спроб реформувати поліцію від кінця 1960-х років. Тоді протести проти расової сеґреґації в США сягнули піку, а численні летальні наслідки зіткнень із поліціянтами змусили владу призначити комісії, які мали би запропонувати відповіді на запитання, чому це трапилось і як не допустити цього знову.

Набір рекомендацій щодо того, як запобігти поліційному свавіллю, відтоді не змінився: збільшення підзвітности, тренінґів, узаємодія з громадами. Аналізуючи заходи, що супроводжували реформи, та описуючи межі кожного з них, Вітале підводить читачів до думки, що проблема полягає не у вишколі поліціянтів, їхньому особовому складі чи методах роботи, а в розширенні й нарощуванні інтенсивности поліційних повноважень упродовж минулих сорока років. Іншими словами, у фундаментальному зміщенні суспільної ролі поліції.

На презентації книжки Вітале зазначив, що «радикальна, але необхідна» назва книжки має на меті спонукати читачів переосмислити роль поліції у сучасному суспільстві. Соціолог наголошує, що пише не про уявний світ без поліції, а прагне показати альтернативні варіянти політики щодо комплексних cоціяльних проблем. Слушним рішенням було би інвестувати в освіту й охорону здоров’я, дбати про публічний простір, створювати робочі місця і ставитися до людей із повагою. Натомість панівний дискурс стверджує, що саме поліція вирішить проблему злочинности.

Контроль над злочинністю — лише невелика частина роботи органів правопорядку. Автор критикує тенденцію декількох минулих десятиліть, коли парламент ухвалює дедалі більше законів і примушує поліцію контролювати їх дотримання. Це аж ніяк не сприяє розслідуванню важких насильницьких злочинів. Вітале ставить під сумнів міт про сервісні послуги поліції. На відміну від будь-якої іншої інституції, правоохоронців не лише уповноважено здійснювати арешти, вони також можуть застосовувати зброю. Це суттєво піднімає ставки, коли йдеться про будь-яку зустріч громадянина та поліціянта. У США, за даними «The Guardian» та «The Washington Post», від рук працівників поліції 2014 року загинуло 1100 осіб, 2016-го — 1080.

Окрім того, від початку «війни з наркотиками» тактика поліціювання набула мілітаризованіших проявів (міністерство оборони може передавати місцевим департаментам поліції військове спорядження). Автор схиляється до думки, що риторика про поліційний сервіс підвищила леґітимність поліції, але не впоралась із проявами брутальности її працівників.

Чимало уваги науковець приділяє проблемі соціяльної нерівности. Правоохоронці постійно стикаються з безхатченками, людьми з психічними розладами, міґрантами, працівницями комерційного сексу, наркозалежними. Ці групи найвразливіші перед поліцією і найчастіше стають жертвами брутального поводження поліціянтів. Найбільше їм потрібна допомога та підтримка медиків, соціяльних працівників чи психологів, натомість усе, що їм пропонує влада, — це посилений контроль із боку поліції, що лише погіршує ситуацію.

Замість того, щоб непомірно фінансувати систему контролю та в’язниць, Вітале закликає використовувати всі доступні урядові ресурси, аби зменшити нерівність у суспільстві: зважати на причини, а не боротися з наслідками. Справді, поліціювання має бути реформовано. Слід відмовитися від мілітаризованих тактик і сприяти широкому громадському контролю над поліцією, поліпшуючи навчальні програми правоохоронців.

Проте громадську безпеку має уособлювати не поліційна сила, а загальнодоступна система охорони здоров’я, освіта, рівні можливості на житло та їжу. Цього можна досягнути, спираючись на повагу до прав людини та ідею соціяльної справедливости.

Написана здебільшого на американському матеріялі, книжка є актуальною і для України, адже паралелі доречні не лише щодо виступів проти свавілля правоохоронців, як-от у випадку «Врадіївської ходи», та брутальних дій міліції на Майдані. Роздуми Алекса Вітале цікаві також у стосунку до українських безхатьків чи ромів, для яких єдиним каналом зв’язку з державою є контакти з працівниками поліції.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Андрій Блануца ・ Грудень 2018
У монографії Світлани Трухманової на широкій джерельній базі показано особливості формування...
Ростислав Загорулько ・ Грудень 2018
Публікації числа висвітлюють аспекти поточного громадсько-політичного життя України, Росії, Чехії,...

Розділи рецензій