Bohdan-Ihor Antonycz. Elegia o śpiewających drzwiach i inne wiersze

Грудень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
217 переглядів

Przekład z ukraińskiego, wybor oraz przedmowa Adama Pomorskiego
Wojnowice: Kolegium Europy Wschodniej, 2017.

Поява збірки вибраного Богдана-Ігоря Антонича в новому польському перекладі важлива з декількох причин. По-перше, вона відкриває або ж доповнює для польського читача одну з найбільш колоритних і мозаїчних сторінок українського поетичного модернізму. По-друге, ця книжка є потенційним ключем до відчитання української поетичної традиції XX століття, адже навіть сучасна українська поезія великою мірою виростає з Антонича, залишаючись, на відміну від польської, в потужному полі впливу силабо-тоніки. По-третє, феномен Антонича, уродженця Лемківщини та «вихованця» Львова, постав на взаємоперетині культур польсько-українського пограниччя. I по-четверте, збірка входить в інтертекстуальний діялог із добре знаним у Польщі романом Юрія Андруховича. І тут варто шкодувати лише про те, що містке польське видання Антонича не з’явилося до 2005 року, коли у видавництві «Czarne» вийшов роман «12 обручів».

Уклав та переклав збірку Антонича Адам Поморський, один із найвидатніших польських перекладачів (із російської, англійської, німецької, української, білоруської та інших мов), голова Польського ПЕН-клубу, завдяки якому 2014 року в Польщі з’явилася «Месопотамія» Сергія Жадана, а незабаром вийде друком об’ємна антологія українського поетичного модернізму.

До книжки ввійшло 108 віршів із «Трьох перстенів», «Книги Лева», «Зеленої Євангелії» і «Ротацій». Це не перші переклади Антонича польською. Іще до Другої світової війни його поезії друкували польські літературні часописи. Але перша презентаційна польськомовна книжка Антонича з’явилася аж 1981 року — «Księga Lwa» («Книга Лева»), вибране зі всіх збірок (уклав Флоріан Неуважний із доробку численних перекладачів). На жаль, далеко не всі польськомовні тексти збірки можна назвати якісними. 1994 року з’явилася «Cała chmielność świata» («Уся хмільність світу») в перекладі Владислава Ґрабана. Збірку розкритикувала, зокрема, україністка Лідія Стефановська за «невдалі переклади», «разючі помилки» і «незрозумілі мовні ляпсуси». 1998 року у Львові побачило світ, мабуть, найповніше з наявних, двомовне зібрання Антонича «Znak Lwa». А 2009 року Товариство лемків видало ориґінальну «Zelenu Jewanhelyju» в перекладі лемківською.

У передмові до видання 2017 року Поморський лаконічно представив головні віхи творчости Антонича, його зв’язки з польською культурою, наголосивши захоплення Антонича музикою і новітнім мистецтвом (краківські формісти, капісти і львівські аванґардисти), що мало вплив на його поезію. Упорядник підкреслив типологічну близькість художнього світу Антонича до малярства, зокрема Шаґала, чия «аура надає барв лемківським мотивам Антонича, який черпає зразки наївного стилю, малярського примітивізму з близьких йому джерел: народного греко-католицького барока церковного мистецтва і творчости Никифора».

Антонич у перекладацькому «виконанні» Поморського є прикладом тонкого вчитування й передання мови, і, що найголовніше, — майстерної художньої інтерпретації і навіть продовження стилістики автора.

Одними з найкопіткіших при будь-якому перекладі є авторські неологізми, і Поморський блискуче з ними впорався: «зеленолезий» — «zielonoostry», «в заморях» — «w zamorzu». Там, де їх неможливо передати польською, перекладач віднайшов якнайточніші «замінники», як-от у «Затертих слідах», де «багрянородна ніч» перетворюється в поетично бідніше, але значеннєво еквівалентне «noc w purpurze». В окремих ситуаціях Поморський сам творить поетичні неологізми, яких немає в українському ориґіналі, але які насичують польську версію «антоничівською» поетикою.

Полонізми в поетичній мові Антонича ще більше згущують екзотично-магічну ауру. Натомість у польській збірці цей колорит часто губиться, адже полонізми, які українською звучать незвично («бальончики», «розсміяний», «знагла», «бусоля») перекладено ідентичними польськими відповідниками, які польський реципієнт відчитує нейтрально, як загальновживані. Вряди-годи перекладач «компенсує» такі втрати зворотним ефектом вживання польських архаїзмів (на місці нейтральної лексики в ориґіналі), які польською звучать колоритно i наближено до українізмів: «gorzalka», «burzan», «błahy», «zazula» тощо. Тож магічну ауру поетичного світу Антонича i, що найважливіше, його стилістику й поетику в польському перекладі органічно збережено.

Однією з рис перекладу є тонке вчування і вміння передати мелодійність Антонича через алітерації, як-от в одному з найбільш упізнаваних віршів: «Ciosa cieśla sanie srebrne, / ścieli się im śnieżna sanna» («Kolęda»).

Те, що Антонич урешті з’явився в добре структурованому i досить повному польському вибраному виданні, є відновленням літературно-історичної справедливости, адже один із найвидатніших поетів польсько-українського пограниччя досі залишався в Польщі малознаним.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій