Ерік-Емманюель Шмітт. Двоє добродіїв із Брюсселя. Новели

Травень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
291 переглядів

З французької переклав Іван Рябчій
Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2015.

Ерик-Еманюель Шміт — єдиний із-поміж сучасних французьких драматургів, чиї п’єси залюбки ставлять українські театри. Із недавніх київських прем’єр варто згадати принаймні дві події: «Розпусника» у Новому драматичному театрі на Печерську та «Загадкові варіяції» Молодого театру. Обидві — вистави-дуелі, де у відчайдушному психологічному двобої народжується істина.

Читаючи п’ять повістей і новел, що ввійшли до збірки, неможливо позбутися відчуття «театральности». Ті самі діялоги «на крові», продумані мізансцени, чіткий хронометраж дії та запрограмоване проростання вічного крізь швидкоплинне. Коротка проза дала Шмітові змогу пряміше проговорити деякі важливі речі: розповісти про суспільну марґінальність одностатевих пар («Двоє добродіїв із Брюселя»), труднощі соціяльної адаптації колишніх жертв гітлерівських таборів («Босерон»), переоцінку минулого через дослідження приватних архівів («Любовний трикутник»), трансплантацію органів («Серце, присипане попелом»), аборти («Примарне дитя»). Утім, щоразу цілком правильна, чи то пак політкоректна тема, що природно вписується у парадигму «захисту прав людини», перемагає у цих текстах. Шмітова книжка читається напрочуд швидко й легко. Автор вибудовує карколомні сюжети, жонґлює часами, ні на мить не втрачаючи емоційного тонусу оповіді. Проте очевидно, що від першої до останньої новели Шміт дотримується наперед сформованого плану, заповнюючи словами, мов вправний газетяр, ідеально структуровану шпальту.

Підтвердження знаходимо в прикінцевому «Письменницькому щоденнику», де Шміт детально розкриває всі автобіографічні або почуті від когось мотиви новел. Такий хід був би цілком виправданий у посмертному академічному виданні, а в книжці 55-річного автора він здається прикладом письменницького нарцисизму або й містифікації. Зрештою, і прикладом цікавого видавничого проєкту, ініціятори якого вкупі з автором не надто розраховують на «світле майбутнє» у вигляді щедро коментованого багатотомника, а намагаються просто тут і тепер наздогнати майбутнє.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій