Юрій Андрухович. Дванадцять обручів

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
10378 переглядів

317 с. Ілюстрації Ліни Кім
Київ: Критика, 2003.

Нового роману вiд Андруховича чекали вже давно, дехто навiть i чекати кинув. Утiм, мабуть, нiхто не сподiвався такого незвичного Андруховича – хiба тiльки тi, хто усвiдомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так вiд бубабiстської трилогiї, як вiд виданої на початку столiття «Центрально-схiдної ревiзiї» – строгого, пiднесеного й скорботного роману, замаскованого під «есей». Окремi фраґменти «Дванадцяти обручiв», опублiкованi в «Потязi» та «Критицi», тiльки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто рiзними, аби через цi двi точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману.

Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складнiше, нiж старiшi його iгровi та постмодернi твори. Вона виразно менш складна i складена, натомiсть прозорiша й самодостатнiша, себто не настiльки iнтертекстуальна (хоча таки iнтертекстуальна), не настiльки фiлологiчно залежна (хоча таки залежна), не настiльки потребує продовження й доконання в лабиринтi схолiй i ґлос (хоча таки потребує). Оповiддю тут керує не беззастережна логiка карнавалу, люба молодому й веселому «демiюрговi», i не витончена логiка лiнґвiстики, звична вченому укладачевi антологiй, а скептичний i парадоксально iронiчний патос зрiлого поета, мандрiвника свiтами, розвiдника потаємних надр Центральної i просто Европи, який прискiпливо ревiзує самi пiдвалини i цiлий фундаментальний лексикон колись баґательного i несуперечливого бубабiстського парадизу. Із тiєї тотальної ревiзiї якось непомiтно та безпомильно висновується тотальна невiдворотнiсть смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епiкурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсiм неочiкуваний. Зрештою, щойно вiн закiнчив пере(у)кладати свою антологiю американської поезiї, а хiба О’Гара чи Ешберi не саме цього (хоча не тiльки цього) навчають? Ця прозора смертна онтологiя, власне, i є глибинним сюжетом оповiдi, найголовнiшим рушiєм химерного наративу, i його головним героєм – поруч iз iншими дiйсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями – є така собi тлiнна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом мiж Сучавою та Бухарестом, iде собi на пiвдень i трохи на захiд, аж раптом усвiдомлює, що подорож ця – «ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг – центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном – Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар – Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії – Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?».

Шоста українська рейтинґова акція «Книжка року 2004»: Диплом даний видавництву «Критика» на потвердження І місця, здобутого цими книжками (Сергій Жадан Біґ Мак, Юрій Андрухович Дванадцять обручів, Петро Мідянка Дижма, Сергій Жадан Історія культури початку століття, Олександр Ірванець Любіть!.. Вірші з трьох книг і з-поза них) в номінації «Серія»

 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Березень 2019
Підзаголовок книжки українського автора, перу якого належать понад тридцять книжок, не обманює:...
Ія Ківа ・ Квітень 2018
У центрі уваги авторки – історія трьох поколінь родини Ціликів на тлі повільного й болісного...

Розділи рецензій