Салман Рушді. Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей

Жовтень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
287 переглядів

Переклад з англійської Андрія Савенця
Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Тисячу й одну ніч (два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей) цариця Шагразада оповідала кровожерливому і засліпленому ненавистю цареві історії, чим відтерміновувала свою страту. Це було давно, і з усією імовірністю можемо сказати, що це неправда. Та у давніх леґендах завжди варто шукати дещицю реального. Тож у ХХІ столітті з’являється своя Шагразада — письменник, лавреат «Букера Букерів», відомий і як автор тексту пісні гурту U2 «Ground Beneath Her Feet», а також виконавець епізодичних ролей у кіні Салман Рушді.

ХІІІ століття, перекладач Аристотеля й вигнанець Ібн Рушд, знов і знов переживаючи свій програний диспут із богословом аль-Газалі, зустрічає дівчину, з якою починає жити разом. Її звати Дунія, і вона буцімто єврейка, та насправді дівчина є принцесою джинів із Перистану. І, здається, Ібн Рушд мусив би помітити, що його співмешканка дещо незвична — бодай тому, що вона щороку народжує від семи до дев’ятнадцяти дітей за раз. Та його голова надто зайнята диспутом із суперником, чиї погляди прийняли й сповідують навіть після того, як той помер. «Непослідовність непослідовности» — так зветься Ібн Рушдова праця-відповідь до текстів аль-Газалі. Крізь це прокляття непослідовности пройде весь сюжет книжки.

Ібн Рушд покидає Дунію та їхнє потомство, щойно його повертають у милість влади. Дунія ж, попри те, що є джинією, а не людиною, зберігає класичні риси жіночого персонажа Сходу: покірно приймає долю (якщо джинів узагалі стосується таке поняття). Єдине, чим її «жіночність» відрізняється від канонічної, — це те, що потомством і його благополуччям навіть через майже тисячу років переймається саме вона, Прамати, а не батько. І сім’я Ібн Рушда, народжене його випадковою коханкою-джинією плем’я, що вирізняється відсутністю мочок вух, поширюється по всій землі. А потім настають наші часи — вочевидь, найгірші з можливих.

Уже в третьому тисячолітті знуджені джини вирішують знищити Землю та її населення. З одного боку, через те, що їм нічого робити. А з другого боку, бо, виявляється, ісламський богослов аль-Газалі свого часу звільнив із полону джина, і саме в наші дні його дух вирішив загадати йому бажання: нагнати такого страху на землян, щоб ті отямились і повернулися до віри. Опісля розгортається сюжет, вартий фільмів про супергероїв, розписаний у властивій Рушді манері захопливого екшну з чудовим гумором. Та післясмак книжка залишає тривожний.

Природні катаклізми, теракти й інші бичі нашого часу описано крізь призму джинівської мітології. Та відчуття гоголівського «було б смішно, коли б не було так сумно» не полишає й потому, як перегортаєш останню сторінку роману, на якій Землю, звісно, врятовано, та ніколи не знаєш, доки (зрештою, у аль-Газалі залишається іще два бажання).

«Містична нелогічність випадкового розподілу» — так автор описує наш світ. Хаос і відчуття стабільної незахищености сучасного людства він вписує в канон казки, хоч, як ми вже зазначали, дещиця її реальности здається більшою з кожним розділом. Ледь не коміксне передчуття кінця світу, приправлене жартами про «Obama Care», а також несподіваними реалізаціями сюжетів того-таки Гоголя чи Йонеско — світ, у якому можливо все, навіть справдження найфантастичніших літературних сюжетів. Водночас завжди існує небезпека того, що хаос має свою алґебру. У формули свого роману Рушді виводить бездумно-фанатичну природу джинів, здатних вселитись у людину і змусити її робити безупинні лиха. Навіть книжку він розпочинає із цитати Ґойї: «Уява, покинута розумом, породжує немислимих чудовиськ».

Невигадливий сюжет про черговий порятунок світу, що відбувається в Нью-Йорку, таки лякає, адже джини, за леґендою, можуть безконтрольно входити в людей. Здавалося б, варто просто оголосити їм війну і закрити щілини, через які жителі Перистану можуть пробратись у наш світ. Та демони живуть серед нас. І, судячи з історії тисячолітнього богословського диспуту, що ледь не призвів до кінця світу, між нами живуть ще й джини.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2017
2015 року французький письменник Матіяс Енар отримав Ґонкурівську премію за роман «Boussole». Про...
Катерина Девдера ・ Грудень 2017
Юлія Фєдорчук — польська поетка, прозаїк, перекладачка, критикиня і літературознавиця. «Невагомість...

Розділи рецензій