Роман Мних. Дрогобичанин Бруно Шульц

Червень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
206 переглядів

Дрогобич: Коло, 2006.

Книжку Романа Мниха можна назвати радше брошурою. Навіть не через обсяг, а через нерозробленість загалом цікаво засиґналізованих проблем.

Цілком у науково-популярному стилі – широкими штрихами, які, однак, нічого не окреслюють, – автор малює історію Дрогобича від часу заснування до міжвоєнного періоду. Розділ, що називається «Бруно Шульц і Дрогобич», присвячено в основному побіжним, на одне-два речення згадкам про славних у віках (чи архівах) мешканців цього містечка. А один із додатків навіть містить індекс прізвищ із єврейського цвинтаря в Дрогобичі. Це прагнення охопити своїм недремним оком усе це і тим надати Дрогобичу додаткової значущости загалом скидається на улюблені українські ігри «його прабабця була українка» або «знайди земляка».

Таке мислення культурно-історичними загальниками навряд чи прояснює в якийсь спосіб постать чи творчість самого Шульца. «Літературне пограниччя» і сам Дрогобич із його польсько-єврейсько-українським конґломератом, безсумнівно, наклали відбиток на Шульца, та який саме, із книжки не зовсім зрозуміло.

Краєзнавчий екскурс змінюється на екскурс біографічний, який, утім, додає небагато, адже Бруно Шульц не є геть уже невідомою для українського читача постаттю. А загалом складається враження, що поставленої мети ввести Шульца в український контекст – чи, може, ввести український Дрогобич у дискурс Шульца – автор уповні не досягнув. Українське слово про нього лишилося невимовленим, тут і досі залишаються взірцем напрацювання польських та єврейських дослідників.

Значно успішнішими виглядають Мнихові компаративістичні побудови у третьому розділі книжки, задля яких справді варто її розгорнути. Це зіставлення Шульца з Франком як різних вимірів того самого топосу Дрогобича, паралель між творами Шульца й Анджея Хцюка як двома польськомовними дискурсами про Дрогобич. Твори Осіпа Мандельштама та Бруно Шульца цікавлять автора як різні способи рефлексії навколо юдейської традиції, а порівняння із Мартином Гайдеґером проведено через філософію мови. Попри часом недостатню арґументацію певних положень, такі порівняння є безумовно слушними та продуктивними.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Інна Булкіна ・ Квітень 2018
Один із головних концептів львівської історії та львівського тексту – його «мультикультурність»,...
Яна Примаченко ・ Грудень 2017
До збірника, що його впорядкувала кінознавиця та головна редакторка журналу «Кіно-Театр» Лариса...

Розділи рецензій