Костянтин Москалець. Досвід коронації

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1234 переглядів

Львів: Піраміда, 2009.

Костянтин Москалець – письменник, музикант і відлюдник – постать, огорнена флером загадки. Від 1991 року він живе в селі на Чернігівщині, у власноруч збудованій Келії Чайної Троянди, займаючись літературною працею та господарством.

«Досвід коронації» визнано «Книгою року 2009». До неї ввійшли твори, вже друковані раніше, одначе тепер подані в новій редакції: повість, що дала назву збірці, роман «Вечірній мед», оповідання «Дев’ять концертів», прозові мініятюри «Сполохи» і «Нові сполохи», а також есеї «Людина на крижині», «Споглядання черешні» та «Місяць милування місяцем».

Усіх їх мимохіть поділяєш на ті, що рясніють пиятиками, гулянками та спілкуванням із богемою, і ті, що віддзеркалюють усамітнення. Проза, яку можна віднести до другої групи, закрита, безсюжетна і ближча до поезії. Чимось проміжним між цими двома групами є повість «Досвід коронації»: тут присутній сюжет і які-не-які спроби комунікування між людьми. Вона моделює ледь не орвелівське суспільство, яке повсякчас перебуває у стані війни з релігійними повстанцями. В уже тривалий час обложеному місті продають за рецептами героїн та ЛСД, тут процвітає педофілія та геронтофілія, – і на цьому тлі зображено юну дочку генерала, яка раз у раз намагається втекти з дому і перейти на бік ворога. Врешті-решт вона дізнається, що за межі міста її кличе кров: очільник повстанців виявляється її справжнім батьком.

Роман «Вечірній мед» – це біографічна проза, яка охоплює період активного товариського гуляння Львовом. Тут гарно змальована щира дружба і безпорадна любов до Андрусі; холостяцька квартира, яка «не мала нічого спільного з жодним з Бройґелів, але переконливо нагадувала про Босха».

Москалець пише відчутно, атмосферно. Він хороший поет і споглядач, його картини виразні й зримі: «кілька варених картоплин, залишених у череп’яній мисці на веранді, побралися між собою тонесенькими голочками сизого інею...». Сніг та іній – наскрізні образи-символи у цій книжці. Зі сторінок «Вечірнього меду» ми дізнаємося, що у раю світло, там співають Джим Морисон і Дженіс Джоплін, а ще там багато снігу – щоб погасити полум’я, у якому горіли всі праведники на землі. Тож сніг має очисну функцію, він просвітлює й освячує. Недарма на обкладинці бачимо саме зимовий пейзаж Пітера Бройґеля.

Постмодерні ігри з формою в романі подекуди важко зіставити з медитативними та герметичними пізнішими Москальцевими текстами. Скажімо, «Вечірній мед» багатий на такі фрази, як «ментальний простір – це витверезник, бо там дуже багато ментів». За допомогою переставляння літер імітуються нетверезі балачки («малановитий титець»). У веселій і творчій компанії переінакшують слова, «гастроном» перетворюється на «гастронім», а пісня «Несе Галя воду» у процесі перехиляння чарок трансформується на «несе Сара водку».

«Мова – це вино, а мислення – це тверезість», – пише Москалець. Він визнає, що замолоду разом із друзями хворів на «мовну залежність», і лише згодом з’явилася нагода мовчки спокійно поміркувати про все неназване і насолодитися словами, які після тривалої мовчанки стають багатшими на сенс. Тому Москальцевому текстові притаманна певна недоговореність. Виникає потреба доповнювати його власним життям, яке автор, вочевидь, також сприймає як акт творчости. Тут варто згадати про перформативне спалення 2000 примірників його книжки «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), детально описане у романі «Вечірній мед». Що то було – бажання зробити собі яскраву рекламу чи ритуальне убивство книжки задля народження майбутніх текстів?

Проза з другої частини цього видання читається значно важче. Вона часто ритмізована, наприклад, «Дев’ять концертів» – це суцільна музика в тексті, а «Сполохи» та «Нові сполохи» – короткі поетизовані щоденникові нотатки про самотність, про чесноти і вади, грань між якими стирається у самітників, бо ніхто не оцінює їхніх учинків. А ще Москалець пише про «темну поезію» – це такі незрозумілі тексти, як писав апостол Павло, «коли мова ваша не має в собі ясних слів». Саме таких текстів слід боятися самотнім вовкам, які відмежовують себе від соціюму і тішаться у своїй нікому неналежності.

Автор певен, що від світу легко втекти, бо світ ні за ким не женеться. Але, попри Москальцеву позірну відстороненість від усього публічного, його книжки все одно якимось дивом наздоганяє світ.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій