Віра Агеєва. Дороги й середохрестя

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
729 переглядів

Львів : Видавництво Старого Лева, 2016.

Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття, — це спроба звести місток між академічним літературознавством і доступною ширшому колу читачів літературою. Однак тексти книжки «Дороги й середохрестя» є радше науково-публіцистичними статтями, що тяжіють до есеїстики, ніж власне есеями.

Перший із двох її розділів («Класика високого відродження») присвячено Олександрові Довженку, Миколі Бажану, Майкові Йогансену та Юрію Косачеві; дослідницькі сюжети другого («Сучасники») стосуються Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська, Сергія Жадана та інших авторів-сучасників. При цьому перший розділ за обсягом майже удвічі перевищує другий, можливо, через специфіку зацікавлень дослідниці або через те, що часова віддаль дає змогу побачити постаті письменників чіткіше (як писав Робінсон Джеферс, «відстань очищує»).

Два есеї першого розділу («“Я” і романтика», «Геній і ціна компромісу») присвячено Олександрові Довженку. У цих (та й інших) текстах приваблюють багатство фактажу, влучні цитати з низки джерел, наукова чіткість вислову, а водночас певна (радше письменницька, ніж власне літературознавча) іронія й афористичність, як ось: «У житті, як завжди, все склалося прозаїчніше і по-своєму цікавіше» або «Творчість — це, можливо, найвдаліша втеча з неприйнятної дійсності, і лише така втеча обдаровує натхненням».

Дослідниця використовує концепцію травми для аналізу життя і творчости Довженка, звертає увагу на архетипи в «Зачарованій Десні» та інших творах. Однак чи не найбільшим здобутком авторки є ревізія усталеного за минулі десятиліття образу письменника-мученика. Трагедія генія не зникає, але й не заважає зобразити його у всій багатоплановості як честолюбця та естета, воїна УНР і радянського шпигуна і, зрештою, як режисера світового рівня, який бажає стати депутатом Партії.

Два наступні сюжети розгортаються довкола поезії та біографії Миколи Бажана. Агеєва зосереджується на особливій натуралістичній манері його письма, наголошує на зв’язку поета з традицією українського барока (водночас позиціонуючи Бажана як попередника «бубабістів»). Наскрізним є використання компаративного підходу: поезію «На руїнах у Кутаїсі» розглянуто в порівнянні з віршами Лесі Українки «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Напис в руїні», а поему «Сліпці» — з «Оргією». Есей почасти виглядає і як спроба реабілітувати письменника як власне «українського», а не «радянського» поета.

У «Просторі гри», розмислі, що частково представляє долю інтелектуального роману в українській літературі 1920-х років, авторка звертається до постаті Майка Йогансена. Розглядає його твори як гру з читачем, у якій «важливою частиною сюжету стає сам літературний побут». У «Відкритості світу», одному із завершальних есеїв першого розділу, ґрунтовно проаналізовано історичну прозу Юрія Косача (між іншим, племінника Лесі Українки). Дослідниця наголошує «екзотичність» підходу письменника, оскільки в його творах «минувшина здебільшого постає пропущеною через особистісне сприймання персонажа».

Тексти другого розділу — зразок ґрунтовної літературної критики. Крім того, що цілком логічно, у них відсутній потужний біографічний струмінь попередніх. В есеї «Куди нам повертатися після хрестових походів?» Агеєва аналізує творчість Сергія Жадана, починаючи від «Цитатника» й завершуючи романом «Ворошиловград». Авторка вкотре звертається до проблеми травми, пише про «гендерний аспект травматичного досвіду», глибинну кризу маскулінности, яку переживають ліричний герой і персонажі письменника, та їхнє бажання повернутись у «передтравматичний час». Поширена концепція «бунту» й «підлітковости», притаманних Жадановій творчості, набуває іншого звучання: на думку дослідниці, письменникові герої таки дорослішають і знаходять альтернативу вокзалам та дорогам — справжній дім.

Цікавою серед низки дослідницьких знахідок є інтерпретація вірша Оксани Забужко «Задзеркалля: Пані Мержинська», подана в наступному есеї. Долю жінки-мисткині, змушеної вибирати між творчістю і сім’єю (на думку Агеєвої, розведення особистого і мистецького в поезії Забужко доволі жорстке) розглянуто в порівнянні з низкою інших «жіночих» текстів: незавершеною поемою Лесі Українки «Сапфо», повістю «Царівна» Ольги Кобилянської, романом «Сестри Річинські» Ірини Вільде та іншими. Залучення широкого літературного контексту дає змогу простежити складне становище обдарованої жінки в умовах патріярхальної культури, в якій жіноче тіло сприймають як об’єкт, а місію (чи то функцію) кожної феміни наперед визначено природою її тіла.

Не менш цікавим є текст про европеїстські тенденції сучасної української літератури. Дослідниця представляє Европу як особливий топос, виявляє його важливість для сучасних письменників (Андруховича, Прохаська, Забужко), у прозі яких оповідачі та персонажі доволі часто пов’язують свій рід, а отже, і самих себе, саме з цією частиною світу. Завершальний текст книжки присвячено пам’яті, точніше необхідності пригадати, яка особливо гостро постає в літературі «нової мистецької епохи» (умовно-символічна дата початку якої — 1991 рік).

Можемо сперечатися, чого в «Дорогах й середохрестях» Віри Агеєвої більше: публіцистики чи есеїстики, літературознавчої стриманости чи письменницької свободи, історії літератури чи літературної критики. Незаперечним є одне: проходячи ці дороги і роздоріжжя, навчаємося співпереживати й розуміти, а ще — бути мужніми, себто мати відвагу мислити.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
«Кур’єр Кривбасу» за січень–березень 2017 року розпочинається строкатим прозовим блоком. «...
Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...

Розділи рецензій