Анджей Стасюк. Дорогою на Бабадаґ

Травень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
904 переглядів

292 с. Переклав з польської Остап Сливинський
Київ: Критика, 2007.

Жанр цієї книжки (випущеної за підтримки краківського Інституту Книги та Міжнародного фонду «Відродження») можна визначити як подорожні нотатки, хоча це радше роздуми на тлі мінливого пейзажу, і то декорації змінюються так швидко, що актори не встигають розіграти сюжет. Утім, як зазначила свого часу українська рецензентка ще польського видання, «важливішою за жанрову характеристику є тематична – це книжка про забуту й знайдену, відтворену в уяві чи то уявою породжену Центральну Европу, іншими словами – ще одна міцна цеглина в примарній споруді центральноевропейської мітології. Саме тут, у цій “гіршій”, “занедбаній” Европі зосереджено сподівання на втечу від банальних порівнянь і протиставлень, від лещат ще не забутої казарменої сірости й швидкого та невгамовного поступу “сучасної цивілізації” <...> Для автора цей мітичний простір, <...> засвоєний через власний досвід, побачений, почутий і спожитий, стає цілком реальним простором індивідуальної свободи, що в жоден спосіб не пов’язана з політичними чи економічними реаліями. Згадуючи в одному з есеїв про власні юнацькі подорожі за часів пізньої ПНР, автор виводить точну формулу: “Свобода або є, або її нема, і все. Моєї країни мені зазвичай вистачало, бо мене не цікавили її кордони. Я жив в її середині, а середина переміщувалася разом зі мною”». Стасюкова Европа також не має кордонів, точніше, вони не мають значення. Мандрівка триватиме, заки існують дороги, їздять автомобілі й курсують потяги; автор перетинає межі, і разом з ним межі перетинає текст. Проте одного разу текст усе-таки зупиняється на кордоні: в есеї «Опис подорожі Східною Угорщиною та Україною у 1999 році», колись уміщеному в «Критиці», розповіді про подорож українськими Карпатами й Буковиною вже немає. Тож читач має вибрати: вбачати в цьому свідомий авторський жест і шукати в ньому особливого значення чи просто погодитися, слідом за рецензенткою, «насолоджуватися легкістю стилю, невпинністю мандрівки та повітрям – для когось примарної, а для когось реальної, і в кожному разі такої гарної – свободи».

Стасюкові ще від часів виходу українського перекладу роману «Дев’ять» судилося посісти в українському літературному процесі місце, на яке іноземному письменникові нибито годі й сподіватися. А тепер отаку його винятковість наголошено ще й справді зоряним складом «творчої команди» нового видання: переклад Остапа Сливинського зредаґував Юрій Іздрик, дизайн книжки вигадав Влодко Кауфман, а післямову написав Юрій Андрухович.

 

 

 

 

 

 

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій