Александр Груша. Документальная письменность Великого княжества Литовского (конец XIV — первая треть XVI в.)

Березень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
237 переглядів

Минск: Беларуская навука, 2015.

У праці білоруського литуаніста Аляксандра Груші розглянуто формування писемної культури Великого князівства Литовського, а спосіб, у який розв’язано це питання, можна зарахувати до новітніх дослідницьких методик. Зокрема, історик застосував соціокультурний підхід у вивченні правового документа як головного рушія соціяльно-правових та соціяльно-економічних змін у ВКЛ.

Згідно з концепцією автора, наслідком поширення документа у правовому полі ВКЛ були кардинальні «новини» у державі, адже «документ значно обмежив сферу дії усного слова, замінив його на відповідальних і значущих ділянках суспільних відносин — укладання договорів про земельне майно, обстоювання прав на нього». Груша розвиває власну гіпотезу про великокнязівське пожалування як процес, що його супроводжували два різновиди документів: лист-повідомлення (известительный лист) та жалуваний лист (потверженый лист). Утім, концепція Груші у цій частині вельми дискусійна.

Книжка складається з одинадцяти розділів, що їх концептуально можна проаналізувати за принципом цивілізаційного підходу. Автор методично розкриває передумови появи писемного документа через протистояння категорій середньовічного менталітету «старини» і «новини». Далі встановлює центри та групи просування документа — церква й костел, поляки і русини, міські общини. В основу концепції науковця покладено аналіз типів документів — листів-повідомлень та жалуваних листів, здебільшого земельного та майнового характеру. Окремі розділи присвячено друку документів та формуванню актових книг.

Важливим є і питання творців документів — групи канцеляристів, писарів, які стали основою ранньомодерного бюрократичного апарату ВКЛ. Чільне місце відведено також системі зберігання документів. Автор досліджує архіви, аналізує їхню класифікацію, форми зберігання писемних матеріялів, склад і чисельність актів, що зберігалися у великокнязівському архіві. Певним підсумком праці є остання частина, де Груша порівняв співіснування документа й усної традиції у правовій системі ВКЛ. Науковець обстоює тезу про незреалізований потенціял писемного слова, оскільки поруч із нормами кодифікованого права вагому роль і далі відігравало усне слово добрих людей.

Як висновок Груша зазначає, що документ прийшов разом із «добрими християнськими» правами й утвердився як атрибут віри. Підкріплений релігійною силою, наділений високою суспільною вагою, документ був учасником ритуальних і церемоніяльних дій, знаком і символом земельних володінь, слугував ґарантом прав, зброєю відновлення справедливости, був надбанням сім’ї та роду.

Книжка містить низку ориґінальних фотокопій документів великокнязівської канцелярії, список скорочень та бібліографію. Проте відсутні іменний та географічні покажчики, що є традиційними у наукових виданнях.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій