Войцех Пестка. До побачення в пеклі

Вересень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
152 переглядів

Переклад з польської Андрія Павлишина
Львів: Астролябія, 2012.

Державні кордони рідко коли збігаються з кордонами культурними. Тому пограниччя – завжди зона зіткнення/змішання/співіснування щонайменше двох культур і націй. У Польщі і масова свідомість, і науковий дискурс трактують описані у книжці Войцеха Пестки західноукраїнські землі як «східні креси». По обидва боки сучасного польсько-українського кордону це поняття сприймають дуже по-різному: українці пов’язують його з пригніченням, поляки – з колишньою величчю та втраченими територіями, вкладаючи в нього романтичне мітотворче значення. Може, саме тому в українському перекладі зникла друга частина назви: «До побачення в пеклі. Кресовий апокаліпсис: Україна, Польща, Білорусь, Латвія».

Автор есеїв-репортажів береться за непросту місію: змалювати долю не народів, а індивідів. Герої розповідей різні за національністю, визнанням, місцем народження, але спільним для всіх є покалічене життя. Пестка намагається повною мірою відтворити історичний і культурний контексти. Всі персонажі – мешканці прикордонних територій, «кресів», де тісно переплітаються різні культури. Чимало розповідей відсилають до мультикультурного контексту: «пів міста поляків, пів міста українців, третя половина – євреї» (Альфред Шраєр); «до війни нас було п’ятнадцять тисяч євреїв, стільки ж католиків, решта православні. <...> нас шукали, ми ночували одного разу тут, а іншого там. В українців, в поляків – де вдалося. Хороші були в нас сусіди» (Станіслав Віняж); «ми працювали на землі, євреї займались торгівлею, державні посади і залізницю обсіли поляки. Ми жили в злагоді, як одна велика сім’я, гуртом» (Надія Артьомова).

Чимало героїв походили зі змішаних родин і, в якийсь момент ідентифікуючись із певною нацією, обирали певну карму, життєвий шлях: «латиш, поляк, українець, чех – якщо зважати на громадянство – то все змішалося б. Отака-то сім’я» (Станіслав Віняж); «якби я був глибоко віруючим, то свою ранкову молитву починав би із вдячністю Богові за те, що він створив мене представником малої, а не великої нації. Це в багатьох чинниках ускладнює моє фізичне існування, але це і змушує набагато глибше і зосередженіше задумуватись не тільки про долю своєї нації...» (Кнутс Скуєнієкс); «до того ж мене переповнювала польськість... я хотів страждати за Польщу» (Вальдемар Пожарський).

Розвідка Войцеха Пестки безперечно викликає суперечливі враження. Кожен читач керуватиметься історіографією, яку виробила його власна країна: польський важко сприйматиме щиру розповідь зв’язкової Романа Шухевича Дарки Гусяк; натомість українцям недостатньо глибоким і правдивим здаватиметься висвітлення українських трагедій. Та одвічні суперечки відступають убік, коли на кін виходять зламані долі невинних.

Войцех Пестка не дає остаточних відповідей, універсального пояснення і трактування історії. Його книжка показує нам розмаїття думок – і загрозу від небажання те розмаїття приймати.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій