Тетяна Філевська. Дмитро Горбачов. Случаї

Квітень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
81 переглядів

Київ: Артбук, 2017.

Книжка є результатом розмови дослідниці й арт-менеджерки Тетяни Філевської з одним із найкращих знавців українського мистецького аванґарду ХХ століття Дмитром Горбачовим. Це короткі історії про мистецтво, про персонажів тієї доби та про самого Горбачова. Він визначив їхній жанр як «случаї» (мовляв, чув від студенток у гуртожитку: «Давайте розказувать случаї!»), а більш загальноприйнято це можна назвати бувальщинами чи байками. Інакше кажучи, книжка має зовсім не академічний, а межово суб’єктивний, спонтанно-оповідний, ба навіть анекдотичний характер. Це абсолютно органічно в умовах браку чи заплутаности елементарної, «первинної» інформації про героїв аванґардної культури України, неповного збереження їхньої творчої спадщини, тривалого замовчування й іґнорування цього явища. За таких обставин перекази і спогади не лише певною мірою заповнюють суто інформативні лакуни, а й відтворюють дух часу, доступний і осяжний, на щастя, навіть без повного знання.

Як сталінські репресії супроводжувалися кумедними випадками (чорний гумор долі). Як молодий співробітник художнього музею Горбачов посадив своїх приятелів-іноземців у коридорі нібито в очікуванні музейного начальства, а сам повільно проносив повз них «ув’язнені» в радянських сховищах картини «формалістів» буцімто за технічною потребою – і так ознайомив західних дослідників із недоступними широкій публіці зразками українського аванґарду. Як жив на горищі одного з харківських будинків видатний художник і дизайнер Василь Єрмилов і чому він, зовсім не єврей, у післявоєнні роки постраждав від антисемітської «боротьби з космополітами». Як до будинку, де мешкали сестри Синякови (зокрема, аванґардна художниця Марія Синякова), у 1920-х таємно приходили комуністи танцювати фокстрот. Як російський поет Васіліск Ґнєдов написав перший футуристичний вірш українською мовою (або один із перших – із цього приводу є різні думки). Як в українських радянських наукових публікаціях вилучали слово «конструктивізм». Як Горбачову вперше в житті наснився кольоровий сон, коли він побачив картину «Пилярі» Олександра Богомазова. Як юному Горбачову, лекторові, який щиро викривав «буржуазне формалістичне мистецтво», заронив сумнів і змінив «напрямок біографії» одним лише запитанням співробітник Дарницького вагоноремонтного заводу: «А чого вони реалістично не малюють? – Тому що реалістично не вміють. – Ні, тут щось інше». Або як майбутній мистецтвознавець у юності захоплювався важкою атлетикою.

Перелічені сюжети – лише маленька частина «Случаїв». Навіть зі згаданих тем зрозуміло, що Горбачов береться «розказувать случаї» не лише про образотворче мистецтво. Він зачіпає й таке мало висвітлене питання, як присутність аванґарду в українській музиці 1910–1930-х років, не кажучи вже про літературу чи театр і кіно.

Аванґард для Горбачова є не тільки самодостатнім об’єктом естетичного інтересу. Він трактує його як своєрідний знак повноформатности, різноманіття, самодостатности, «повноцінности» української культури як такої і послідовно обстоює ці її якості.

Утім, аванґард залишається в книжці тільки головним мотивом, зовсім її не вичерпуючи. Горбачов згадує і шістдесятників, і «старих більшовиків» (досить сказати, що батько майбутнього дослідника приймав до більшовицької партії не абикого, а Лазаря Мойсейовича Кагановича), і знайомих із різних царин життя та епох.

Оповідки в книжці, як уже говорилося, вельми суб’єктивні. Тож не дивно, що в окремих випадках трапляються деякі фактологічні огріхи, а в інших у сприйнятті тих чи тих тез залишається покладатися (чи не покладатися) винятково на пам’ять Горбачова. Втім, не скажеш, що це вельми псує книжку. Це радше підкреслює її спонтанний, «легкий», настроєвий, «леґендарний» характер, показує іскристу манеру спілкування, почуття гумору, широту інтересів і вражень самого Горбачова. Хочеться сподіватися, що «Случаї» стануть не тільки самодостатнім текстом, а й прологом до масштабніших мемуарів цієї непересічної та важливої для української культури людини.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Березень 2019
Художні твори й есеї, мемуари і публіцистика, історичні та мистецтвознавчі статті у 27‑му числі «...
Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2018
Як зазначав бельгійський художній критик і теоретик Тьєрі де Дюв, аби мистецтво існувало в певній...

Розділи рецензій