Жанна Слоньовська. Дім з вітражем

Лютий 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
428 переглядів

Переклад з польської Андрія Поритка
Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Роман Жанни Слоньовської, колись львів’янки, а тепер мешканки Кракова, нагадує великий старий фотоальбом, де зібрано портрети чотирьох жінок різних поколінь. Перед нами — спроба написати суто жіночий текст, однак ідеться не про феміністичний намір відновити справедливість у літературі, звільнивши жіночі голоси, а про зручний спосіб оповіді. Авторці важливо проговорити болючі політичні, історичні та культурні теми Львова й загалом України, звертаючи увагу на деталі, нюанси й коливання минулого, перетворюючи його на живий матеріял. Напевно, саме за переконливість і щирість історій Жанна Слоньовська перемогла у престижному конкурсі польського видавництва «Znak», а згодом отримала нагороду на фестивалі Конрада у Кракові за найкращий літературний дебют.

Жінки декількох поколінь репрезентують щоразу новий культурний контекст. Нараторки мимоволі створюють міський текст, розбитий на чотири історичні пласти: польський, радянський, фашистський та український. Історія розпочинається з епізоду смерти героїниної мами, що водночас є відліком для наступного, вже незалежного періоду історії України. Її рідна країна асоціюється насамперед із боротьбою, зокрема проти тоталітарних систем, тому мама є збірним символом: «Був липень 1988 року, моя Мама загинула в нерівній боротьбі з радянським тоталітарним режимом». Зосередження уваги на образі Матері, яка була відомою оперною співачкою, інтеліґенткою та загалом естетичним ідеалом для багатьох людей, додає драматизму, адже радянська машина нещадно знищувала всіх, зокрема таких чистих і творчих людей. Однак Слоньовська не пише поетичний чи магічний текст (хоча і першого, і другого в романі вдосталь), а витворює реалістичний портрет часу та міста. Тут багато знайомих містянам об’єктів, як-от кав’ярня «Вірменка», Академічна вулиця чи Личаківський цвинтар, де й ховають Маму. Меланхолійна атмосфера тексту відразу налаштовує читача на відповідний лад.

Україна в романі є різною, залежно від фокусу та пережитого досвіду. Попри це для героїні Аби та прабабці це завжди особливе місце, оповите ностальгією, тому «Дім з вітражем» можна назвати романом-спогадом. Найкраще Слоньовській вдається балансувати між блискучими образами та історичними фактами, вибудовуючи три паралельні панорами: людську, історичну та міську. У цьому сенсі яскравим є епізод із розділу «Катедра»: «У 1925 році прабабка стала однією з перших жінок, прийнятих в Академічну хорову капелу в Ленінграді. Незважаючи на молодий вік, вона невдовзі стала заступницею диригента. З прадідом вона і справді познайомилась на репетиції, він був одним із басів».

Найзворушливішим є останній розділ, присвячений Майдану. Сьогодні ця тема дещо переобтяжена ідеологічними спекуляціями, а українська література ще не готова неупереджено й відкрито відрефлексовувати ці події. Напевно, Слоньовська й не ставила собі за мету бути архіваріюсом (хоча може скластися таке враження), адже їй важливо передати емоцію: «Снайпери зачаїлися на дахах, раз у раз чувся глухий тріск, під балконами перебігали хлопці в жилетках рятувальників і зносили поранених у бік Майдану, а я думала, що того хлопця уже не можуть підстрелити, що він у безпеці, у Польщі». Водночас у цьому — у чуттєвості героїнь, яка обертається в надмірну естетизацію дійсности, — й найбільша слабкість книжки.

Безумовно, все описане в книжці навряд чи можна вважати далеким від справжньої історії. Однак місцями оповідь здається надто обережною, немовби Слоньовська готувала дуже «правильну» академічну презентацію або ідеальний роман для здобуття премій. Інколи виникає нестримне бажання запитати: а що ж ти думаєш про це? Контрарґументом до цього критичного закиду може бути те, що авторка написала не вульґарний, а ретельно відшліфований текст, компенсуючи відсутність глибоких рефлексій блискучим стилем.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
На відміну від інших домодерних суспільств, що зберігали пам’ять за моделлю «батьки – історія –...

Розділи рецензій