Александр Раппапорт. Девяносто девять писем о живописи

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
163 переглядів

Москва: Новое литературное обозрение, 2004.

У книжці «листів», написаних протягом квітня–червня 2001 року, відомий російський теоретик й історик архітектури Алєксандр Рапапорт звертається до свого друга, філософа й мистецтвознавця Олєґа Ґенісаретського. Кожна тільки подивуватися стоїчній Рапапортовій мужності, якщо прийняти на віру, що Олєґ йому не відповідав, однак це не тільки не стало на заваді адресантові, а ще більше заохотило його до письма. Ось і маємо такі собі сучасні листи до Луцилія, тільки просякнені вони, звісно, не мораллю, а любов’ю до живопису. Головними героями тут є категорії кольору, часу, феномени тілесности, темпоральности, пофарбованости тощо. Відчутним є наполягання на тілесності живопису, що є спробою протистояти тенденціям зводити його до вербальної комунікації. Для Рапапорта і світ, і картина – не знаки, а тіла, тож авторове завдання – намацати перехід від тілесности до візуальних образів. Власне роздуми про живопис у контексті тілесности й темпоральности Рапапорт подає в феноменологічному ключі. Як теоретик він має настанову уникнути редукції, не визначаючи примату якоїсь однієї категорії над усіма іншими, намагаючися подати колір через колір, фактуру через фактуру. Втім, у живописі йому імпонує не тілесність із темпоральністю, а те, «…як світиться якась зелена плямка, а за нею щось темне-темне, з фіялковим відблиском, а збоку щось таке жовтувато-рожеве причаїлося…».

Хоча Рапапорт і не налаштований на полеміку, він, однак, не відмовляє собі в критичному випаді щодо теорії розвитку мистецтва Cоріса Ґройса, яка ґрунтується на «ориґінальності». Деякі авторові твердження є щонайменше необґрунтованими (наприклад, пасажі про вербалізованість сучасної культури) чи ідеалізованими (як іконологія Ервіна Панофського, що для Рапапорта є «найрозвиненішим жанром читання картин сьогодні»). Проте, на щастя, все це не руйнує ні інтенції автора – «збереження живопису <...> його способу виробництва і розуміння», ні загального враження від книжки. Коли світова громадськість голосить про смерть живопису й неможливість історії та теорії мистецтва, Рапапорт демонструє протилежне.

Сам автор визначає дослідження як процес, що, можливо, і не спроможний вибудувати якусь струнку «теорію» чи філософію. Тому й звернення до епістолярного жанру є невипадковим. Такі міркування, в основі яких лежить фраґментарність, не претендують на теоретичну цілісність. Та й навіть сама цифра 99 – як певна незавершеність – у цьому контексті сприймається символічно. Такі роздуми «очищують зір», оскільки вивільняють величезну кількість прихованих у спогляданні «моментів», надаючи зорові та баченню певної свободи й широти.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
Сказати, що авторка «в матеріялі», – не сказати нічого. Вона довгі роки спілкувалася із цими «...
Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...

Розділи рецензій