Grzegorz Górny. Demon południa

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
561 переглядів

Warszawa: Fronda, 2007.

Книжку сучасного польського журналіста Ґжеґожа Ґурного «Демон полудня» склала добірка його есеїв, друкованих раніше в інтелектуальній пресі католицького напряму – часописах «Fronda» (колись Ґурний його й заснував), «Ozon», «Christianitas» та «Teologia polityczna».

У майже зразковій за формою есеїстиці порушено численні питання богослів’я, філософії, мистецтвознавства (і вужче – літературознавства) та політики. Підкреслений авторів консерватизм визначає певну заданість добору тем і тенденцію у висновках, однак це не створює (крім окремих випадків, про які далі) неприємного враження.

Чи не найбільший інтерес становлять тексти, присвячені чільним західним інтелектуалам минулого століття. Одним із найцікавіших і найдискусійніших видається есей «Ліберальні іроністи, або Гайдеґер-юґенд» про співпрацю німецького філософа з нацистським режимом. З одного боку, досить промовистою є добірка цитат із тогочасних Гайдеґерових виступів, з іншого – авторова теза про визначальний вплив Гайдеґерових творів саме цього періоду на філософів-постмодерністів виглядає притягнутою за вуха, а спроба здискредитувати постмодернізм у такий спосіб – принаймні нечесною. На дискусію провокують також антидемократичні пасажі Ґурного (наявні в багатьох текстах книжки, але найпомітніші в есеї «Демократія як теократія»).

Не відмовиш у дотепності роздумам есеїста про літературу, наприклад, у «Короткому есеї про поезію XX ст.»). Шанувальників сучасної російської літератури привабить порівняльна розвідка «Два алкоголізми, або Вєнєчка і Консул на шляху до раю». Цінність історико-літературного джерела має есей-спогад про інтерв'ю-суперечку автора з Ґуставом Герлінґом-Ґрудзінським.

Тим, хто цікавиться студіями в галузі танатології, корисно прочитати багатий на фактаж і наповнений особистими враженнями автора від спілкування з румунами есей «Румунська містика смерти». Трохи менш цікавим (головно через перенасиченість моралізаторськими міркуваннями) є текст «Повітряне царство упалих духів».

Віднадити від читання книжки здатна хіба що не раз виявлена і підкреслена авторова гомофобія (особливо різка в есеях «Оповідь про демонічну ініціяцію» та «Святий Алфред Кінсі»). Але, якщо спробувати не вчитуватися у ці фраґменти, книжка лишає в цілому дуже позитивне враження.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Розділи рецензій