Катерина Носко, Валерія Лук’янець. Де кураторство

Жовтень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
356 переглядів

Харків: IST Publishing, 2017.

Мистецтвознавиці Катерина Носко і Валерія Лук’янець звертаються до поняття кураторства в українському контексті. До видання увійшло дев’ятнадцять текстів митців і діячів культури, які в різний спосіб розповідають про власні арт-ініціятиви, ставлення до художніх інституцій, досвід участи у творчих угрупованнях, а головне — про виставкове мистецтво в Україні та роль у ньому куратора. Книжка складається з двох розділів: «Художник як куратор» і «Куратор як художник».

Пряма мова, перетин різних вікових, ідеологічних, географічних дискурсів — ситуація не має бути вичерпною, обмеженою чи спрощеною. Вона має поставати у багатоголоссі та невизначеності, викривати лакуни в позиціях художників, що їх вони повторюють від одного інтерв’ю до іншого. Упорядниці дозволяють цим голосам звучати, однак не зменшують складности роботи читача: жодна історія не пояснить прямо, що таке кураторство, а тим більше — що таке кураторство в Україні.

Ця книжка — про межі й рамки, у які ми намагаємося втиснути певні явища. Практика кураторства, що почала розвиватися на Заході в 1960–1970-х роках, іще декілька десятиліть була невідома в українських містах, а в реґіонах про неї часто не знають донині. Тих, кого упорядниці залучили до символічного розставлення меж кураторства, вони розділили на дві непропорційні групи: сімнадцятеро колективних та індивідуальних представників «художників-як-кураторів» і двоє «кураторів-як-художників». Проте залишається запитання, чим саме керувалися упорядниці, обираючи митців і кураторів? Який досвід, який код був потрібний для належности до «кураторської» спільноти? Чи, врешті-решт, співвідношення 17:2 є репрезентативним?

Інтерв’ю з художниками та художницями, які мали досвід кураторських практик, або ж безпосередньо з кураторами, які займають позицію, наближену до митця, а не арт-менеджера, — всі вони говорять про множинність варіянтів роботи в мистецькому середовищі.

Олександр Соловйов влучно характеризує проєкти, розроблювані за вже встановленими зразками, «як за методичкою», а Віктор Мізіано завершує свою розповідь ідеєю, що найголовнішим для нього як для куратора є можливість контактувати з людьми. Для художників взаємодія з кураторами набуває ефекту несподіванки, що не завжди, звісно, дає якісний результат або задоволення від роботи. Та очевидно, що все це є наслідком відсутности сталої системи відносин «куратор — художник».

«Де кураторство» віддзеркалює становище сучасного українського мистецтва, не приховуючи травм, а подекуди й відчаю художників щодо непевности майбутнього. Видання дозволяє проблемі не залишитися в статусі внутрішньої, невимовленої перепони. Артикуляція проблемного простору (часто неусвідомлена) стає точкою, в якій сходяться тексти художників і кураторів, і саме вона може стати відправною для подальшого пошуку кураторських практик.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Червень 2018
Сказати, що авторка «в матеріялі», – не сказати нічого. Вона довгі роки спілкувалася із цими «...
Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...

Розділи рецензій