І. П. Мегела, О. В. Левко. Давньогрецька класична лірика. Антологія

Квітень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
532 переглядів

Київ: Арістей, 2006.

Антологія репрезентує давньогрецьку лірику від її зародження в лоні епічної традиції (Калін, Тиртей) до періоду максимального вияву в ній особистісного начала, властивого громадянській і насамперед любовній грецькій поезії (Солон, Теогнід, Сапфо, Алкей, Анакреонт). Деякі з наведених поетичних текстів провіщають розквіт сатиричної традиції в ліриці пізнього елінізму (Гіпонакт). Укладачі Іван Мегела та Олександр Левко роблять спробу презентувати античну літературу на сучасному науковому рівні, обґрунтовуючи доцільність нового видання тим, що українські хрестоматії античної поезії 1985 та 1994 років – збірка «Золоте руно», яку впорядкував академік Олександр Білецький, та «Хрестоматія давньогрецької поезії в українських перекладах» за редакції Віталія Маслюка – «вже виконали свою роль» в ознайомленні українського читача з давньогрецькою поетичною спадщиною. Проте можна посперечатися, чи є ця спроба успішною.

Передмові Івана Мегели, що мала би встановити «координати давньогрецької класичної лірики», бракує посилань на вочевидь відомий авторові масив наукової літератури: це вада, що зменшує ефективність навчального видання й унеможливлює використання самої передмови як наукового джерела. Проте серйознішими видаються прорахунки у доборі та впорядкуванні поетичного матеріялу антології. Упорядники роблять добре, подаючи варіянти перекладів одного вірша того чи того поета, – це є «необхідний мінімум» ознайомлення для читача, який мовою ориґіналу не володіє; але у структурі збірки різні переклади майже неможливо зідентифікувати як відтворення того самого вірша, упорядники вказують на це лише у примітках.

Сорок відсотків поданих в антології перекладів (141 із 386) належать Іванові Франку. Безперечно, він є одним із перших українських перекладачів і коментаторів античної поезії, проте Франкова концепція художнього перекладу, що дозволяла не зважати на ориґінальну ритміку та широко використовувати діялектну лексику, надто контрастує з принципами «класичного» (послуговуюся терміном Максима Стріхи) українського перекладацтва, обов’язковими для Григорія Кочура чи Андрія Содомори. Вадою є, ясна річ, не присутність в антології різних перекладацьких практик, а непрокоментованість розбіжностей між ними, зумовлених насамперед історично. Як пам’ятаємо, упорядники антології закидали хрестоматіям попередніх років саме «застарілість», проте, на жаль, уникнути анахронізмів не вдалося і їм самим.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Вадим Мірошниченко ・ Серпень 2018
Книжка складається умовно з трьох частин: твори Шарля Бодлєра: «Паризький сплін» (малі вірші в...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Листопад 2017
Видання поезій Джеймса Дуґласа Морисона українською не супроводжують ані передмова чи післямова,...

Розділи рецензій