Максим Стріха. Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого націєтворення»

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
73 переглядів

Київ: Критика, 2003.

Письменник, перекладач, доктор фізико-математичних наук Максим Стріха розглядає феномен рецепції постаті й творчости Данте Аліґ’єрі в українській літературі й ширше – в українській культурі від XVIII століття й до нашого часу.

З огляду на власну тезу, що «історія рецепції Данте в українській літературі (та й українській культурі назагал) пов’язана з історією формування сучасної української ідентичности», автор намагається реконструювати процес «запізнілого націєтворення» в Україні за «слідами» дантівських мотивів у текстах українських письменників, громадських діячів, політиків (у порівнянні з аналогічними польськими й російськими сюжетами).

Скрупульозно відшукуючи згадки про італійського поета в українських джерелах, либонь, чи не від XVI століття й до сьогодні, Стріха детально розглядає дантівську тему в доробку Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша, Івана Франка та Лесі Українки. На особливу увагу автора здобувається дотепер малодосліджене відлуння дантеани у світогляді й творчості українських шістдесятників, дисидентів та діяспори, а також відгуки, які викликає постать італійського поета у свідомості найновіших «постмодерністів».

Стріха також звертається (на прикладі історії українських тлумачень Данте) до феномена українського перекладацтва як одного з важливих чинників формування модерної української нації. Не оминаючи навіть фраґментарних спроб витлумачити «Божественну Комедію» українською мовою, автор подає доволі розлогий аналіз досягнень і хиб перекладацької практики Івана Франка, Володимира Самійленка, Петра Карманського, Максима Рильського, а також Євгена Дроб’язка – автора поки що єдиного повного українського перекладу поеми. Не менш широко автор ділиться власним досвідом найновішого в часі перекладача «Божественної Комедії».

В підсумку Стріха доходить не позбавленого оптимізму висновку, що «реальне місце Данте в українській літературі виявилося незміренно вищим, аніж цього можна було сподіватися з огляду на здобутки перекладацького й культуртреґерського проєкту. На це вплинули, очевидно, декілька чинників – надзвичайна симпатичність фігури Данте (вигнанця, борця, творця літературної мови на народній основі) для чільних постатей, які творили нове українське письменство. Вони охоче “примірювали” образ Данте на себе, вбачаючи (й інколи декларуючи) подібність власної долі з долею великого флорентійця».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Софія Ольжин ・ Грудень 2018
Роман південнокорейської письменниці Хан Канг постав із маленької історії «Плід моєї жінки»,...
Інна Булкіна ・ Лютий 2018
До збірника історика літератури, дослідника Срібного віку, професора Єврейського університету в...

Розділи рецензій