Антон Луцкевіч. Да гісторыі беларускага руху

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
159 переглядів

Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства; Вільня: Інстытут беларусістыкі, 2010.

Упорядник цієї книжки Анатоль Сідаревіч зібрав у ній пів сотні праць білоруського історика, публіциста, політика та масона, голови уряду та міністра закордонних справ Білоруської Народної Республіки Антона Луцкевіча (1884–1942?). До збірки ввійшли його твори 1909–1935 років (російською та білоруською мовами) – аналітичні, публіцистичні й просвітницькі статті, реферати, універсали, резолюції, меморіяли та спогади.

Як один із ідеологів національного руху, Луцкевіч надавав великого значення осмисленню тисячолітньої історії Білорусі. Він уважав Велике князівство Литовське державою нинішніх білорусів і литовців, а XV–XVI століття – добою розквіту білоруської культури, яка занепала через війни, потім – полонізацію, а пізніше – русифікацію. На зламі XIX–XX століть Луцкевіч зафіксував усі ознаки пробудження білоруської нації від двохсотрічного сну. Національне відродження, наголошував він, розпочала жменька будителів-ідеалістів, які живились енергією селянських мас: «Ці маси диференціюються, виділяють свою інтеліґенцію, свій мозок, і ось починає знову формуватися білоруська нація з усіма атрибутами сучасної нації (курсив Луцкевічів. – В.П.)».

Білоруський національний рух, підкреслює Антон Луцкевіч, від самого зародження був пов’язаний з українським рухом, білоруські письменники другої половини XIX століття перебували під впливом української літератури, і на її творах виховувалися білоруські діячі початку XX століття. Як приклад білорусько-українських зв’язків він згадує громадську діяльність свого старшого брата – археолога Івана Луцкевіча. Під час стажування у Віденському університеті той опублікував свою першу працю про білоруську справу «Білорусь, оголошена померлою» в українському німецькомовному журналі «Ukrainische Rundschau».

Згодом у Львові, пише Антон Луцкевіч, брат Іван заприязнився із митрополитом Андреєм Шептицьким, із яким потім не раз обговорював можливість відновлення у Білорусі греко-католицької церкви. Вони також розробили проєкт створення акціонерного товариства, яке, за фінансової підтримки владики Андрея, мало скуповувати у Білорусі великі маєтки для наступної парцеляції їх між білоруськими селянами. Щоби познайомитись із білоруськими будителями та з’ясувати суспільні настрої, митрополит Шептицький разом з Іваном Луцкевічем 1908 року нелеґально, під іменем доктора Олесницького, відвідав Вільно, Мінськ і Случчину.

Зібрані у книжці праці демонструють Луцкевічеве захоплення соціялістичними ідеями, а водночас – його політичну еволюцію від автономізму та федералізму до самостійництва. Не дивно, що найемоційнішими й найтеплішими виглядають авторові спогади про засідання Ради БНР у Мінську вночі 24 березня 1918 року, яке завершилось о шостій ранку ухвалою: «Рада Республіки оголошує Білорусь незалежною та суверенною державою та видає про це уставну грамоту». Автором тексту тієї III Уставної Грамоти, ухваленої опівдні 25 березня, був Антон Луцкевіч.

Книгу завершують розлогі «Власноручні свідчення», написані у мінській в’язниці НКВД в жовтні та листопаді 1939 року. У них Луцкевіч, вочевидь із голосу слідчих, розповідає про свою «контрреволюційну та націоналістичну білоруську діяльність». Засуджений до восьми років виправних робіт, Антон Луцкевіч, за однією версією, був розстріляний під час відступу Червоної армії у серпні 1941 року, за другою – помер 1942-го або 1943 року на «пересилці» в Аткарську в Саратовській області Росії, за третьою – загинув у концтаборі 1946 року.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій