Максим Бородін, Володимир Куп’янський, Варел Лозовий.... ©оюз писателей. 2005, №1 (6)

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
122 переглядів

Графічні «начерки», в яких відгомонить архаїка первісного мистецтва, й ортоепічна довідка з розставляння наголосів для тих, у кого «проблеми» з російською мовою: так виглядає зовнішній обладунок – себто обкладинка – числа харківського журналу «©оюз писателей». Той «лікнеп» виглядає водночас і як дрібненька (інтелектуальна чи суспільна?) провокація, і як жест самоіронії. Російська мова в Україні – наче яблуко, що далеко відкотилося від свого дерева: вона модифікована настільки, що лінґвісти часом воліють назвати її діялектом або варіянтом нормативної російської. Утім, цією мовою в нас не лише спілкуються в побуті, а й пишуть, означуючи в літературному процесі країни окремий сеґмент. Географія цієї літератури широка. В анотованому номері «©П» фігурують автори з Луганська, Вінниці, Симферополя, Харкова, Києва, Дніпропетровська, Москви, а також «народжені в Україні», а нині – мешканці США, Німеччини, Росії. Сам матеріял розмаїтий і строкатий, у тому числі й за художньою якістю. У поетичній частині – стенографія буденного від Сєрґея Риженкова, афористичне римоване письмо від Павла Гольдіна, Максима Бородіна й Володимира Куп’янського, прозово-поетичні етюди Володимира Старікова, тексти Юрія Литвинова та Євгена Філімонова – поезія, що має історичну й політичну пам’ять (часом пробуджуючи спогади про радянські «дисидентські» «товсті» журнали); стримана, гармонійна поезія Володимира Яськова, яка вступає в особливий діялог із традицією, зокрема у витягах із циклу «Переклади з російської на російську»; та не вельми охайний варіянт «поетичної» мови від Варела Лозового. Свіжістю звучання, злукою сучасности з відчуттям давньої, фольклорної мовної культури вирізняються поезії москвички Марії Стєпанової. Проза часопису так само неоднорідна, хоч і свідчить, що, аби привернути увагу, текст не конче має бути суцільно експериментальним. Це стосується, наприклад, новел Олександра Каменецького (цикл «Почуття невиконаного обов’язку»), Ґаліни Ушакової («Подруги») або повісти Світлани Каминіної «Товариство Паранджистів» – «говорять» вони до читача нетривіяльною мовою і «мислять» зосереджено. Несподіваними виглядають «химерні» тексти-містифікації Андрія Полякова (окрім того, часопис публікує його короткі есеї) та Юрія Акимова, як-от записи в шкільних зошитах, прочитані як література. Ізя Кацман та Леонід Дрознер – автори традиційного штибу. Єдина представлена п’єса (Станіслава Мінакова) за природою свого «гумору» трохи нагадує інтернет-форум, хоч і на такий стиль нині знаходяться любителі. Часопис публікує й декілька науково-популярних текстів: Всеволод Кузнєцов та Любов Нерушева міркують про «конфуціянство» в Гоголя та паралелі між світоглядом Достоєвського й буддизмом; а Юліана Полякова знайомить із російською літературно-художньою журналістикою Харкова ХІХ–ХХ століть.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій