Василь Махно. Coney Island

Листопад 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

«Драма-оперета» Василя Махна «Coney Island», випущена на компакт-диску в авторському читанні – історія про еміґрантські хвилі українців, що їх хвилеріз Нью-Йорка розтинає на окремі й тонкі пласти, і людський планктон вразливо зависає в них. Це погляд водночас і зсередини, і збоку, наскрізь трагікомічний, у ньому немає ні краплі патосного замилування «землею омріяною», самі лише пошуки життєвих ракурсів та кадрів для зйомки. Власне, як у доброму фільмі, адже хоч твір за жанром і є драмою-оперетою, діє він подібно до сценарію, з ретельно прописаним відеорядом, такий собі Коні Айленд уяви.

Чомусь одразу спадає на думку роман Докії Гуменної «Серед хмаросягів», який нагадує радше хроніку пізнавання незнайомого ще «Ню Йорка», вживання у цей невідомий простір, що раптом навалюється на тебе всім тілом. Такий спогад – певним чином контраст до твору Василя Махна, що приготував не так описову, як іронічну та діткливу страву. Це мікс із простих діалогів, мало не стенографічних записів еміґрантських зборів, приправлений співами хорів «Союзу українок» і хасидів. Можна сказати, що на великій драматичній сцені еміґрантського життя розігрується невеличка побутовістська оперета з простими «нашими людьми», Ванями й Зінами в головних ролях.

Для автора відстань між третьою та четвертою хвилями еміґрації колосальна. І не лише тому, що кожна з них почала свій рух за різних обставин, хтось потрапив до Америки через табори ді-пі, а хтось «туристом-нелеґалом» штурмує мексиканський кордон – культурний землетрус для нового потоку готує інші ментальні розлами. Цікаво, що відчутні вони вже на самому рівні мови: діяспорна українська з чималою купою запозичень на кшталт «евентуально» чи «клинувати фльори» vs сучасний суржик новоприбулих. Відповідно, мова – це лише ілюстрація іншого покоління, що вже не збирається в Народному домі на Мангетені думати й говорити про Україну: «Ну ви вобще, тут неможливо членські взноси з вас собрать, а ви – помощ Україні? Ви шо, первий год в Америці? То хай баняки їм і помагають. У нас інша задача, правильно я кажу?».

Курйозність цієї малої паперової війни еміґрантських титанів насправді втрачає будь-який сенс, коли вловити просту реальність – життя заробітчанина Вані, як і решти героїв цієї драми-оперети, висить на кінчику знака запитання: «А може, не нада було, Зіна? <...> До Америки їхать нам?». За таких умов країна мрій та можливостей перетворюється для них у країну первинних потреб і глухих кутів: чоловіки – спиваються, жінки – виходять заміж за «старічків». І Вані нічого більше не лишається, як терпляче померти на коніайлендському пляжі, під супровід чайок та пісні «Ґуд бай Америка». Last stop: знак запитання перетворюється в крапку. І справді, сказав би американський поет-бітник Лоренс Ферлінгеті: виглядає так наче йому нікуди йти крім Коні Айленду...

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Березень 2019
Підзаголовок книжки українського автора, перу якого належать понад тридцять книжок, не обманює:...
Олег Коцарев ・ Квітень 2018
Уже оформлення книжки є деконструкцією «старого стилю», коли текст супроводжують практично дослівні...

Розділи рецензій