Світлана Алексієвич. Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
655 переглядів

Переклад з російської Оксани Забужко
Київ: Комора, 2016.

«Чорнобильська молитва» вперше вийшла в українському перекладі Оксани Забужко ще 1998 року. Цьогоріч, після того як Світлана Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури, перевидання книжки є зрозумілим, а тридцята річниця аварії на ЧАЕС — ще один привід для розмови про твір і катастрофу. Утім, текст, що вийшов у «Коморі», неідентичний до того, який Алексієвич написала у 1990-х роках. Авторка доопрацювала нинішню «Чорнобильську молитву»; до видання також увійшло й інтерв’ю письменниці із собою. Цей текст — ключ до сприйняття збірки монологів свідків Чорнобиля, що складають книжку, єдиний безпосередньо авторський голос у ній. Він також є одним із дороговказів до розуміння творчости Алексієвич.

Розділи цього художньо-документального роману («Земля мерців», «Вінець творіння», «Завороженість печаллю») складають монологи тих, кого по-різному торкнувся Чорнобиль. Це обмануті поліщуки, які повертаються самоселами на рідні землі; виселені з міста колишні мешканці Прип’яті; дружини й родичі ліквідаторів; науковці, відповідальні за інформування населення про аварію. Розділи книжки, мов у давньогрецькій трагедії, поєднує вихід хору: солдатського, народного та дитячого. Композиційно «Чорнобильську молитву» обрамлюють два «самотні людські голоси». Це монологи дружин ліквідаторів, що найпронизливіше серед усіх говорять про кохання. Як зауважила Оксана Забужко у післяслові, «найвідвертішими співрозмовницями авторки виявилися, знов-таки, жінки — чоловіки постали куди “закритішими”».

Українського читача може заскочити білоруський вимір чорнобильської трагедії, адже в Україні її звикли сприймати як власну. Чверть території Білорусі було заражено радіонуклідами (в Україні — 5%). Крізь чимало монологів проходить тема самоідентифікації народу через трагедію. Білоруси — «і його жертви, і його жерці», як коментує один із жіночих голосів про Чорнобиль.

«Як легко зробитись землею» — ще одна тема книжки. Автентична, патріярхальна культура білоруського поліського села зіткнулася з техногенною катастрофою і виявилася не тільки беззахисною, що очевидно, але й байдужою до неї. «Що ж це за радіація, її не видно», — знов і знов авторка вводить у текст репліки самоселів.

Тема людства проти світу природи постає в книжці, поза найочевиднішим виміром нищення, як відхід від антропоцентричної картини світу. Раптове усвідомлення існування світу ґрунту, з мільйонами життів, із якими міська людина зіткнулася вперше — і не встигла зрозуміти існування ще й такого світу. Але встигла відчути. Голоси «Чорнобильської молитви» говорять про те, як наука не змогла захистити своїх творців.

Нарешті, «Чорнобильська молитва» також є твором про «кінець червоної людини». Смерть мітології «мирного атома», кінець довіри до держави — триваліший за чорнобильський соціяльний злам — ця книжка наголосила одна із перших.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій