Юлія Стахівська. Червоні чоловічки

Лютий 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
203 переглядів

Київ: Смолоскип, 2009.

Дебютну поетичну збірку Юлії Стахівської можна з певністю назвати симфонією. Як і музична симфонія, вона складається з чотирьох частин («серце-перкусія», «сузір’я риб», «червоні чоловічки», «майоліка»), кожна має свій ритм і характер, але разом вони творять єдине ціле. А головне, «виконання», себто сприйняття, а краще – прийняття у себе поезії Юлії Стахівської потребують цілого оркестру чуттів. Адже кожен її образ, кожна риторична фігура настільки багатогранні, що сприйняти їх одним лише поглядом а чи дотиком неможливо. І тільки увімкнувши на повну потужність слух, нюх, смак, зір, дотик і – найголовніше – душу, можна почути, як «голоси срібні б’ються в бляшані стінки кімнати» та як «пищить фіалкова миша струни», відчути, як «день пахне сирою згущівкою» та як «вечір трухне в руках/як осине гніздо», чи смакувати «сирні будинки на язиці/де усмішок скибки нарізано тонко».

Окрім музики, поезія Юлії Стахівської несе в собі багато світла та любові. І що важливо, ні те, ні інше тут не є яскравим випромінюванням та специфічною формою енергії: і світло, і любов пронизують збірку тонкими напівпрозорими нитками. Лише де-не-де вони проступають у вигляді маленьких непримітних стібків, а проте зшивають собою всі вірші, формуючи своєрідний лейтмотив, або принаймні натяк на нього. Це надає поезії легкої інтимности, свіжости, ненав’язливої глибини. Це робить кожен образ ніби освітленим зсередини, а тому – більш живим. Це примушує читати не мружачись – так, аби насититися кожнісінькою краплею тієї ніжної прозорости, пропустивши все не повз, а всередину себе. Тим більше, якщо вірити поетці, очі можуть бути пречудовими провідниками: «і тільки нитка світла/із твоїх очей у мої».

Збірка «Червоні чоловічки» здатна вразити і тих, хто просто любить вишукану поетику та химерну образність верлібрів, якими здебільшого мислять і пишуть сучасні українські поети, і тих, хто шукає у віршах прихованого змісту, глибини, сакральности. Напрочуд легка й трепетна – що аж забиває дух, – і водночас наповнена певним сенсом та життєвою мудрістю, поезія Юлії Стахівської подібна до річки, якою можна милуватися з берега, та щоби по-справжньому пізнати, треба зануритись у її води.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій