Вахтанґ Кебуладзе. Чарунки долі

Червень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
141 переглядів

Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

1974 року Маріна Абрамовіч виконала один зі своїх найвідоміших перформансів «Ритм 0», де вона ставала на шість годин об’єктом, пасивним тілом, із яким відвідувачі виставки могли робити що завгодно, використовуючи заздалегідь відібрані предмети. Перформанс зупинили, коли один із глядачів схопив заряджений револьвер. Перформанси Абрамовіч спрямовано на пізнання меж свідомости й досвіду. Досвід і свідомість є головними мотивами феноменологічного проєкту Едмунда Гусерля і досліджень українського філософа, феноменолога, перекладача Вахтанґа Кебуладзе, які частково зреалізовано (бо йдеться про популярне видання, а не про суто наукове) в збірці есеїв «Чарунки долі», відзначеній премією імені Юрія Шевельова.

Особливість цих текстів у тому, що автор створює їх, перебуваючи не осторонь, а всередині філософського вчення, що не заважає за потреби вибудувати дистанцію. Іншими словами, феноменологія для нього не книжний метод, а досвід, який маніфестовано в текстах і в житті. Якщо ми говоримо, що Кебуладзе – феноменолог, то крізь цю оптику варто розглядати його тексти, не лише суто наукові (принципову для українського філософського дискурсу монографію «Феноменологія досвіду», видану 2012 року), а й переклади (згаданого Гусерля, а також Альфреда Шюца, Томаса Люкмана, Бернгарда Вальденфельса) й есеїстику.

«Чарунки долі» варті уваги не лише тому, що демонструють роботу феноменологічного методу чи інтелектуальної практики, спровокованої феноменологією, а й завдяки тематиці та стилеві. На сторінках подибуємо феноменологічну термінологію, теми і сюжети, але на рівні методологічному чи то імпліцитному. На практичному рівні автор залучає матеріял із різних реґістрів культури: кінематограф, література, мистецтво, соціюм, секс, порнографія, релігія, – налагоджуючи плідний діялог з Імануїлом Кантом, Едмундом Гусерлем, Міланом Кундерою, Мішелем Уельбеком, Гансом Ульрихом Ґумбрехтом, Фридрихом Ніцше. Деякі сюжети, мов номади, кочують від есею до есею, створюючи щось подібне на музичний рефрен, поліфонію думок різних мислителів, епох і культур, сплетених феноменологією досвіду. Це виразний приклад нелінійного письма в есеїстиці. Кебуладзе уникає оцінкових суджень і шкільних повчань, на що хибує українська есеїстика. У тому і є один із моментів феноменології – наблизитися до Іншого/Чужого і не намагатися його знищити. Та це не означає відсутности власної позиції чи відсутности викриття, радше йдеться про осциляцію і відсторонення від якоїсь панівної думки/думок, що веде до тоталітаризму. Автор називає це «досвідом нерадикального мислення». Іноді такий досвід може здатися тривіяльним, очевидним. Та чи не складається життя з різноманітних модифікацій протилежних станів, які змінюють один одного? Питання лише в тому, як довго триватиме кожен із них (це чітко показано в есеї «Сексуальний конструктор», присвяченому романові Кундери «Нестерпна легкість буття»).

Завдання виокремити головні мотиви текстів «Чарунків долі» здається водночас украй простим і вкрай складним. Простим через те, що назви говорять самі за себе: «Користь краси», «Переклад. Міф. Політика», «Пам’ять і забуття», «Порно і “кінець Європи”», «Влада і насильство» тощо. Складним, адже переказування текстів, які провокують дискусію і розгортання думки, є хибним ходом, бо тут ми створюємо інші наративи, ґрунтуючись на власних досвідах: «Коли ми справді мислимо або творимо, то щоразу зазіхаємо на нездійсненне. Так триває життя. Так ми тимчасово уникаємо смерті, смерті не як припинення фізичного існування, а як марнування часу, як перетворення життя лише на фізичне існування» (есей «Користь краси»). Хай би як банально це прозвучало, та зібрані тексти провокують саме на мислення, байдуже, на яку тему: проблема краси, інтеліґенція/інтелектуали, герої чи контрабандисти розуму, мнемосина чи лета в культурі, втрата сексуальности і розквіт порна з його «телескопом анонімности й мікроскопом деталізації», репродукція й ориґінал в мистецтві, сприйняття історії та часу. Головне – це відчуття смаку і його кореляція з досвідом, мораллю, естетикою.

Чи можна позиціонувати текст, книжку як певний перформанс? З огляду на етимологію перформансу, цілком. Текст – це також дія тут-ізараз, вчинок, який може перетворити читача з одиниці маси на масу одиниць. У «An Artist’s Life Manifesto» Абрамовіч загострила увагу на тому, що художник не має контролювати життя, натомість повинен контролювати роботу. Такий поділ життя і творчости є виправданим у мистецтві перформансу і не цілком вкладається в горизонт філософа. Досвід і свідомість, перформанс і письмо… А що коли секрет криється в перформативності останніх сторінок «Чарунків долі»: «найбільше любиш не просто щось зайве, а те, чого могло б і не бути»?

Розділ: 
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Арістова розглядає чимало тем: форми релігійної девіяції, релігійні почуття, девіянтну мотивацію і...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Грудень 2017
Питання етики, її співвідношення з політикою, сутність етосу і ціннісні засади існування людської...

Розділи рецензій