Євгенія Волощук. Чарівна флейта Модерну

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
314 переглядів

Духовно-естетичні тенденції німецькомовної модерністської літератури XX ст. у ліриці Р. М. Рільке, прозі Т. Манна, драматургії М. Фріша
Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2008.

Монографія Євгенії Волощук – ґрунтовне дослідження літературно-історичної доби Модерну, але передовсім це панорамний огляд жанрів модерністської німецькомовної літератури. Попри всі труднощі та відкриті питання такого спектру досліджень літератури, які детально викладено у теоретичній частині, авторка на прикладі поезії Райнера Марії Рильке, прози Томаса Мана та драматургії Макса Фриша постулює гармонійну парадигму модернізму, наголошуючи його плюралізм та екстериторіяльність (автори належать до різних національних літератур), а також виявляючи суперечливі зв’язки модернізму зі спадщиною романтизму, натуралізму, символізму, імпресіонізму та декадансу.

Поетику модернізму Волощук виводить із заперечення декадансу та бунту проти реалізму, а інакомовлення й умовність художньої реальности показує як основні її засади. Гармонійну тенденцію «примирення індивіда із Всесвітом» (Рильке) протиставлено дисгармонійній (репрезентованій зокрема у здебільшого незавершених творах Франца Кафки та Роберта Музиля), а також «позитивним програмам» аванґарду в межах модернізму, які закінчилися крахом суспільно-політичних і водночас культурних утопій.

Досліджень німецькомовного модернізму в Україні бракує: раніше перешкоджала «залізна завіса», а потім, у роки незалежности, переважна зацікавленість постмодернізмом. Усе це промовляє на користь синхронізації Модерну з теперішнім, яке й відбувається у цій праці. Мистецтво модернізму втратило не лише міметичну функцію, але і його метафори зреалізувались у деформації реальности. Таке перетворення реальности було перформативним. Процитована у заголовку «чарівна флейта Пана» з праці Ортеґи-і-Ґасета «Дегуманізація мистецтва» є, однак, лише символом, хай і на універсальних, глибинних та цілісних, мітичних, інтелектуально-філософських чи примітивістських формотворчих та експериментальних засадах художньої реальности естетичного Модерну, тобто «модернізму». Гармонійна лінія, увібравши в себе різні світоглядні розбіжності, спрямована не на зміну реальности, а на ствердження можливости «гармонізації людини з Абсолютним». У зіставленні двох тенденцій, гармонійної та дисгармонійної, у працях Кафки та Мана визначальною є інструменталізація в обох письменників іронії, яка унаочнює ілюзорність ідеалів (Кафка) або актуалізує загальнокультурні міти (Ман) задля універсалізації особистого екзистенційного чи духовного досвіду. Проте синтез ірреального та реального у мітах модернізму, стверджує дослідниця, зберіг метафізичний вимір, автономію художнього світу і його «кінцеву істинність», зображуючи цілісність буття у найдрібніших деталях.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій