Елена Шейгал. Cемиотика политического дискурса

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
144 переглядів

Москва: 2004.

Російський мовознавець поставила на меті узагальнити дослідження з політичного дискурсу останніх років, спираючись переважно на американські та британські наукові дослідження, з якими добре обізнана. Авторка й не намагається аналізувати політичний дискурс Росії як певну методологічну проблему. Описуючи ті чи ті дискурсивні явища, дослідниця постійно використовує засіб зіставлення дискурсивних явищ, які описано головно в американських авторів на американському матеріялі, з російськими відповідниками. І хоча авторка зіставляє окремі дискурсивні феномени, у вузьколінґвістичному сенсі це коректний і продуктивний метод.

Автор розрізняє публічний дискурс, який є аґентивним визначенням, та дискурс влади, що є генетивним визначенням. Мова є не відображенням політичної діяльности, а компонентом поля політики. Мова політики, політична комунікація, політичний дискурс – нестрогі синоніми; дотичними ж до поняття політичного дискурсу є юридичний та політологічний дискурси.

Політичний дискурс має два виміри. В одному з них домінує дискурс мас-медій. Це жанри памфлету, гуморески, проблемної аналітичної статті, колонки коментатора, репортажу зі з’їзду, мітинґу, інформаційного допису, карикатури, пародії, частівки, анекдоту. Останні два жанри можуть потрапити в медії якраз із усного мовлення.

Політичний дискурс домінує в жанрі політичної плітки, мемуарів політиків, інтерв’ю з політиками, полеміки (теледебатів), політичного документу (указу тощо), промови політика. Втім, усі ці жанри мають одне дискурсивне поле: боротьбу за владу, оволодіння нею, її збереження, здійснення, стабілізацію чи перерозподіл.

Світ політики категоризується в знаках політичного дискурсу, який має чотири базові опозиції: опозиція в плані вираження (вербальні – невербальні знаки); опозиція за конотативною маркованістю (емотивно нейтральні знаки та здатні викликати сильну емотивну реакцію); опозиція за характером референції (класифікація знаків відповідно до класифікації реалій); опозиція за функціональною спрямованістю (аспект істинности політичного дискурсу).

Загальною вадою таких праць (не тільки розвідки Єлєни Шейгал) є те, що коли класифікувати положення тих чи тих авторів за певною ознакою, втрачається цілісність часто складних наукових побудов, і виклад справляє враження сумлінного реферату. Втім, наукова традиція цілком визнає праці такого типу, й розглянута монографія – не найгірший їх зразок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Вересень 2016
Число із назвою «Головою об стіну» присвячено консервативній революції у Польщі. Об’єктом уваги...

Розділи рецензій