Наталья Бельченко. Бродяга / Беглец

Квітень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
229 переглядів

Дрогобич: Коло, 2010.

Нова книжка Наталі Бельченко пронизливо міська. Це проходження крізь місто у різні пори року, починаючи з осені й осінню закінчуючи. Проте на відміну від попередніх п’яти авторчиних збірок, також міських, місто постає як обличчя або як кілька облич, котрі виростають із пагорбів, із вод, із піску, визирають крізь листя. Ці обличчя не є обличчями близьких і далеких людей, коханих, рідних, присутніх чи втрачених, воно саме є місцем-лицем, де здійснюється подорож-утеча, виняткова особливість якої полягає у відчутті дому, що його носить «бродяга / беглец» у собі самому.

Серед російських віршів авторка приховала кілька українських, котрі, не змінюючи загального настрою, додають збірці іншого звучання. Коли на двох сусідніх сторінках бачиш український та російський тексти, то мимоволі починаєш здогадуватися, що метафізика (чи магія?) передбачає дещо інше, ніж банальне мислення певною мовою. Свідченням того можуть бути такі тексти Наталі Бельченко, як «Підвишнево лежиш…», «Vерба», «А чому твій язик солоніший за мій» або з іншого боку – «Так близость продлевается – ходьбой», «Исподний снег, на всех деленный», «Дитя переулка, дитя тупика». Цікавим є також авторський експеримент зі своєрідним подвоєнням тексту «Либідь-ріка» – вірші «Де цегла жорстка, вузлувата…» – «Здесь Лыбедь мутная живет…».

Однак якби потрібно було знайти найповторюваніший образ у цій збірці, то це не стало би тяжким завданням і це не було би місто. Книжку Наталі Бельченко просто-таки пронизує Ріка. Вона постає як деяка метафізична (чи все-таки магічна?) метафора або як певна даність існування, або як цілком конкретна ріка, котра дорослішає, читається по очах, відстає від своїх витоків, не лоскоче в горлянці, приховує вічну рибу або серце-рибу. Інколи здається, що мовиться про одну і ту саму ріку, іншим разом – що живуть своїм життям різні ріки, котрі часом ідуть під землю і там поєднуються, творячи якусь річкову систему, до якої, проте, маєш доступ. Водночас ріка постає і в звичному символічному «річковому спокої», і в символічній її молитовній течії або знаках «книги річкової». Однак інколи образність Ріки Наталі Бельченко пропонує і приязно-тихі зразки: «И сам ты можеш долго плыть в изгибе, / В подмышке у реки, навстречу рыбе», «Ты мог бы так легко спасти меня, / Как из реки, из умолчанья вынуть», «По обе стороны реки / Мы наше время тянем сами».

Вірші Наталі Бельченко сповнені топонімікою, котра є свідченням київських (або від-київських – до Дрогобича, Ірпеня, Єрусалима) маршрутів, зупинками на яких стають – поцілунки, дотик губ одного Ти до губ іншого Ти. Цікавою міткою є саме те, що Я з’являється тут не надто часто у його прозорому називному вимірі. Тут звичніше – Ти і в стосунку до Іншого і в стосунку до самого себе. Мабуть саме поцілунок як гранична форма дотику до лиця стає тим, що ріднить не лише обличчя із обличчям, а й викликає проростання обличчя міста над ріками і схилами: «Хорошо бы побывать с тобою / Между губ оврага и горы», «Все больше я твоею» – и глагол / Взамен местоимения пришел, / Чтоб удержать от бегства губы наши». Однак найпронизливішими своєю недомовленістю є ті тексти, де до символіки поцілунку не доходиться всього кілька кроків, як у вірші «Фляжка».

Залишаються ще два аспекти, котрі не можу обійти увагою, говорячи про цю книжку. Перший – сама якість мандрівки, що її здійснює «бродяга / беглец», – мандрівки втрат, але не відчаю, мандрівки наодинці, де обов’язково присутні «двоє» та «на двох», а також мандрівки із постійним відчуттям обличчя міста перед собою. Другий – неуникність іще одного мотиву у текстах – присутність міток народження, дитини, пологів – від жінки, від дерева (є навіть такий текст «Стихи о дереве, похожем на беременную»), від цілого міста. Це проступає крізь хлопчика «с секретом в зрачке. Недопонятым мамой секретом», крізь дівчинку Домініку, крізь саме місто – «…по Киеву ходят рассказы, что аист летает над ним». І тоді виявляється, що «в міста вуста немовляти».

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій