Юзеф Жицінський. Бог постмодерністів

Квітень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
220 переглядів

Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004.

Книгу Великого Канцлера Люблінського Католицького Університету присвячено, здавалося б, «давно вичерпаній у західній думці темі» – філософському постмодернізму. Втім, у доволі несподіваному, як на український контекст ракурсі: йдеться не просто про постмодернізм – його розглянуто в контексті християнського дискурсу. Друга «родзинка» «Бога постмодерністів» – рідкісна прозорість тексту й термінології, що трапляється вкрай нечасто там, де заходить мова про постновочасність.

На початку праці Жицінський наводить кілька класифікацій постмодернізму (найістотнішою йому видається та, де напрям поділяється на конструктивний і деструктивний) й дає стислу характеристику явища. Автор особливо наголошує неправомірність принципового протиставлення християнства діонісійським підвалинам постмодернізму. Взагалі, Жицінський доволі м’який і толерантний, а його чільна ідея полягає в тому, що з постмодерною культурною ситуацією та специфічними культурними кодами значної кількости людей свідомим християнам треба змиритися й шукати проповідницьких шляхів у цьому середовищі.

Однак чи не три чверті книги становить критика тих чи тих засад постмодернізму. Жицінський уважає за самозаперечення позицію деконструктивістів уникати будь-якої тоталітарности й водночас ідеологічне насадження боротьби проти «великих наративів». Надмірний плюралізм і відсутність спільної для всіх шкали цінностей у перспективі підриває демократію як таку. А деконструктивні спроби та заперечення здобутків модерну в царині не-гуманітарних наук – просто ознаки некомпетентности. Що ж до «духу й гри», то «Ніцшеанська чутливість до життєвого болю та самотности, терпіння і трагізму постають глибоко людськими якостями посеред знуджених співців деконструкції з їхніми черговими пропозиціями безтурботних забав із текстом. Приречений своїми послідовниками-деконструктивістами на семантичну смерть, Ніцше стає живим свідком духовного роздертя й розбитости в пошуках Бога». У критиці постмодерну Жицінський вдається до численних самоповторів. Саме це, а також порівняно проста мова, робить книжку «Бог постмодерністів» дуже прозорою та зрозумілою. Здається, саме вона найкраще може пояснити не надто заанґажованим читачам, що таке постмодернізм (звісно, з поправкою на суб’єктивізм і клерикальність автора).

Зрештою, Жицінський переконаний у тому, що значна частина мотивів постмодерну таки стануть істотними й творчими засадами новітньої гуманітарної думки. Насамперед, ідеться про відмову від усеохопної довіри до людського раціо, увагу до раніше малозапотребуваних «малих наративів» та культурну поліфонію (Жицінському імпонує слово симфонія) – концепції цілком придатні до синтезу з богослов’ям.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Стахівська ・ Червень 2018
Цю книжку можна було б зарахувати до «мотиваційної літератури», але вона відкриває значно ширші...
Дмитро Шевчук ・ Жовтень 2017
Книжка Михайла Якубовича є науково-популярним викладом історії та сучасного стану ісламу в Україні...

Розділи рецензій