Ольга Токарчук. Бігуни

Листопад 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1861 переглядів

Переклад із польської Остапа Сливинського
Харків: Фоліо, 2011.

З-поміж польських сучасних письменників і письменниць Ольга Токарчук, поза сумнівом, – одна з найвідоміших, у тому числі в Україні: від 2004 року, коли світ побачило її перше видання українською («Мандрівка людей книги» в перекладі Ніни Бічуї), з’явилося вже шість її книжок. Із-поміж них – і роман «Бігуни» в чудовому перекладі Остапа Сливинського, за який у 2008 році авторка отримала престижну національну премію «Nike». «Бігуни» – роман у фраґментах (від коротких, на кілька речень, до довших – на декілька десятків сторінок), поєднаних, здавалося б, доволі хаотично і майже довільно: це десятки самостійних сюжетних ліній, розкиданих на кілька століть у часі та декілька континентів у просторі, які, всупереч читацьким сподіванням, не вибудовуються зрештою в цілісну (і, тим паче, довершену) картину. І принаймні в першій половині не раз виникає спокуса поставити під сумнів авторське жанрове визначення. Та що ближче до кінця, то прозорішим починає видаватися загальний романний задум, хай навіть частина сюжетних ліній уривається десь посеред книжки, так і не отримавши якогось більш-менш логічного завершення. Але в парадоксальний спосіб саме цей майстерно сконструйований «хаос» сюжетних ліній і виявляється тією «опорною конструкцією», що утримує вкупі весь текст. Адже «Бігуни», на що натякає і назва книжки, – це роман про рух, чи пак про людей у русі – всіх тих, хто постійно перебуває в пошуку, або тікаючи від когось/чогось, або щось/когось наздоганяючи (зазвичай себе). Це і молода полька, яка, приїхавши з дитиною та чоловіком на хорватський острів, загадково кудись зникає, аби за кілька днів так само несподівано з’явитися. І москвичка, котра в якусь мить полишає родину і, ставши безхатьком, цілими днями їздить у метрі. Це й усі ті, хто чималу частину свого життя проводять у найвіддаленіших аеропортах, чекаючи на пересадку. Крім того, бігуни в романі – це ще й представники давньої секти, котрі вірять у те, що єдиний порятунок від Зла на землі – в русі (згадка про них з’являється в московському сюжеті роману).

Й водночас польські bieguni – це ще й полюси Землі, що їх неможливо – точніше, дуже важко – змістити і які, отже, є втіленням сякої-такої стабільности і непорушности. В «Бігунах» цю бінарну опозицію руху та спокою відтворено і на сюжетному рівні: іншим тематичним вузлом роману є фраґменти про все те, що можна зробити з тілом по смерті – про анатомічні театри, розмаїті методи консервації органів, створення і експонування людських «опудал», кісток тощо. Всі ці процедури, покликані коли не увічнити, то максимально подовжити фізичне існування людського тіла, описані в романі в різних контекстах і часто доволі натуралістично. Та хоч би якими дієвими були методи – спонукають читача до висновку, – навіть найдосконаліший музейний експонат ніколи не дорівняється до живої істоти, а смерть стає останньою (і неуникною) точкою будь-якого руху. Тож життя триває доти, доки триває рух.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Сидор-Гібелинда ・ Жовтень 2018
Текст, що складається з дев’ятнадцяти розділів, які обігають східногалицьку ойкумену від Тарнова до...
Вадим Мірошниченко ・ Жовтень 2018
Про постать Бароуза написано безліч статтей і досліджень, іще за життя він став культовою...

Розділи рецензій