Сергій Жадан. Біґ Мак

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
50 переглядів

Ілюстрації Владислава Гетьмана
Київ: Критика, 2003.

Можливо тому для мене такими важливими в цьому житті, хоч як пантово це звучить, є обличчя моїх друзів, моїх давніх знайомих, обличчя, які я бачив стільки років поспіль і які й тепер при бажанні можу легко пригадати – спокійні, радісні й усміхнені. Як це зазвичай і буває в покійників.

Сергій Жадан

«Взагалі-то це мав бути роман», – каже Юрко Прохасько в післямові до цієї збірки з шести оповідань (одне з них – «Берлін, який ми втратили» – «Критика» надрукувала у торішньому жовтневому числі). Конкретніше, це буцімто «мав бути роман про Захід», потім з’ясувалося, що то буде «середньоевропейський роман», бо «Жадан начебто головно інспірувався Віднем, що виглядало не так уже й суперечливо з огляду на те, де він писав», і звиклий до прози «ностальгійно сенсибілізованих галичан» Прохасько нетерпляче очікував, що то вийде зі спроби літератора зі Слобожанщини написати про Відень, «досі в українській літературі, – якщо відкинути щоденники й епістолярії, – домену майже винятково галичанську».

Написане, каже після мовець, перевершило його сподівання: «Я знав, що буде цілком інакше, але не сподівався, що аж настільки цілком». Хоча ніякого роману зрештою не вийшло, задум розсипався й став двома книжечками – прозовою та збіркою верлібрів «Історія культури початку століття» (кілька з них «Критика» теж друкувала – у 12-му числі 2001 року). Ця поетична книжка, пише в післямові до неї Андрій Бондар, прикметна тим, що з неї зник Жадан колишній – «Жадан “Балад”, “Цитатника”, “Пепсі” і “Верібеста”, Жадан силабо-тонічної філософічности та нарцисичної вибагливости». Натомість з’явився «медитативний Жадан, схильний мало не до суїцидальної меланхолійности». Він став серйозним, і заговоривши про серйозні речі, «робить це вельми переконливо». Але й вельми похмуро: «Чому, приїхавши до Европи, він не лише не причесався, не полагіднішав, а ще більше полівішав? Чому його сприйняття стало нестерпно вразливим, а візії – болісними й жорстокими? Невже нашої «юдолі печалі», наших життєвих липких клоак йому замало, аби впасти у його теперішній стан? Я не маю на це відповіді».

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Квітень 2018
Уже оформлення книжки є деконструкцією «старого стилю», коли текст супроводжують практично дослівні...
Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...

Розділи рецензій