Andrii Danylenko. From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kulish (1819–1897) and the Formation of Literary Ukrainian

Грудень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
220 переглядів

Boston: Academic Studies Press, 2016.

Книжку Андрія Даниленка, професора університету Пейс у Нью-Йорку, присвячено дискусіям про формування літературного стандарту української мови у ХІХ столітті. Перекладацьку творчість Пантелеймона Куліша проаналізовано в досить широкому контексті його історичних студій, суспільно-філософських пошуків, почасти літературних дебатів, особистої творчої еволюції. Ця еволюція полягала в переході від стихійно романтичного сприйняття народної української мови та фольклорних жанрів її побутування до систематизованішої, навіть позитивістської платформи з її реконструкції. Основою цієї реконструкції мали бути ретельне вивчення книжної староукраїнської мови, модернізоване використання її лексикону для потреб вираження абстрактної проблематики замість простих мовних запозичень, наддіялектний синтез і відхід від суто фольклорних жанрів, як і від пародійно-жартівливих форм та підходів до письма, властивих українській літературі кінця XVIII — початку XIX століття. З погляду автора, «мова Куліша — це унікальна сукупність розмаїтих елементів, належних до різних стилів та історичних періодів».

Цей мовний синтез віддзеркалював ширшу програму з модернізації української культури та елітизації української мови, придатної в новій іпостасі для потреб високої культури. Ця програма спиралася на декілька тез, що їх Куліш виклав у низці публікацій та приватному листуванні. На його думку, історично в Україні існували «дві мови» чи пак, два стандарти: книжний і народний. Перший розвивався під болгарським та візантійським впливами від часу християнізації, його підтримували Церква та світська влада, він існував у монастирях, судах, при князівських дворах. Простонародна мова існувала автономно. Книжний стандарт суттєво трансформувався у XVII столітті під латинським та польським впливами, на нього суттєво вплинули схоластична філософія і теологія, і після Переяславської ради він великою мірою визначив розвиток російської мови. Штучність російського літературного стандарту Куліш пояснював саме його книжною основою. Амбіція, отже, полягала в тому, аби створити новий стандарт уже для української мови, на основі синтезу народних говірок зі «старорущиною», яку «викрала» російська культура, — це дало би змогу подолати розрив літературної традиції, що виник історично, а після інкорпорації України до складу Російської імперії почав штучно відтворюватися і спричиняв зниження якости української літератури. Даниленко розглядає Кулішеві переклади Біблії і творів Вільяма Шекспіра як частину його масштабної програми стандартизації літературної української мови, що практично висновувалися з його настанов та поглядів щодо української ідентичности і потреб національного відродження. За Даниленком, для Куліша Біблія правила за джерело духовного високого стилю, а Шекспір — світського. Подати ці тексти українською — означало зробити ще два кроки до встановлення мовного стандарту, на підставі якого можна рефлексувати щодо абстрактних і універсальних тем, що зробило би мову самодостатньою. Виважене та ретельне історичне реконструювання цієї мови водночас ґарантувало би її самобутність.

Як стверджує автор, Кулішеві переклади псалмів, порівняно з перекладами Петра Гулака-Артемовського чи Михайла Максимовича, більш експериментальні щодо форми, що відповідає не лише релігійному запитові у вимозі бути відповідним канонові, а й тогочасним пошукам нових жанрів в українській літературі. Тож біблійний переклад — це не лише релігійна праця, а й літературний проєкт. Адже для Куліша переклад Біблії був передовсім культуртреґерським завданням. Цю синтетичну версію мови, яка подолала б розрив між староукраїнською і живою народною українською, він послідовно намагався ввести в усі виміри літератури (яскравий зразок уже з ориґінальної творчости — мова роману «Чорна рада»).

Інтерес до Шекспіра теж зумовлював відповідний контекст — дебати про взірцеву літературу й орієнтири для творчого зростання. У цей час Куліш не лише полемічно переглядає ставлення до Шевченка, критично оцінюючи його значення, що провокує новий спалах дискусій, а й задумує велику роботу з перекладів українською драм «Вільгельм Тель» Фридриха Шилєра, «Ґец фон Берліхінґен» Йогана Вольфґанґа фон Ґете, роману «Ламермурська наречена» Волтера Скота.

Для автора Куліш є одинаком, чия програма, попри свою амбіційність, не втілилася повністю внаслідок несприятливої соціокультурної кон’юнктури українського національного руху ХІХ століття. Натомість її витіснив «етнографічний тренд» із його потягом до монодіялектної основи для літературного стандарту і відмовою від ревіталізації староукраїнської мови. Цю працю мотивовано лінґвістичними інтересами, тож вона майже не заторкує соціяльного підґрунтя конкуренції між різними проєктами стандартизації української літературної мови, що було актуально у ХІХ столітті. Його розкриття могло би виразніше показати, чому Кулішів проєкт не знайшов удосталь прихильників, хоча, звісно, такий розгляд виходить за обраний контекст аналізу. Попри це книжка є цінним надбанням з україністики, що, з одного боку, розширює горизонти розуміння процесів становлення нової української мови для західної авдиторії, а з другого — дає змогу переосмислити низку усталених, але часом досить однобічних поглядів щодо перекладацької та філологічної спадщини Куліша, які походять від Франкових критичних оцінок.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Липень 2017
Новий роман Олександра Ірванця подає альтернативну історію України – можливий шлях розвитку...
Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...

Розділи рецензій