Edited by Mark Bassin, Sergey Glebov and Marlene Laruelle Pittsburgh. Between Europe and Asia: The Origins, Theories, and Legacies of Russian Eurasianism

Липень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
280 переглядів

Pittsburgh, PA: University of Pittsburgh Press, 2015.

Термін «евразійство», донедавна маловідома концепція в галузі гуманітарних та соціяльних наук, нині має значну політичну й інтелектуальну вагу. Відтоді, як 2011 року Владімір Путін оголосив свій намір створити нову міжнародну організацію, означену словом «евразійський», а згодом Росія, Казахстан і Білорусь підписали договір про створення «Евразійського економічного союзу» (ЕАЕС), на 1 січня 2015 року питання про те, що таке «евразійство», вийшло з академічної площини. Киргизстан добровільно, а Вірменія під певним тиском із боку Росії також увійшли до ЕАЕС, а деякі країни ведуть перемовини з Москвою щодо створення зон вільної торгівлі із Союзом, у якому домінує Росія. Із другого боку, Україна послідовно відмовлялася ідентифікувати себе з терміном «евразійський», а влітку 2014 року вирішила підписати далекосяжну угоду про асоціяцію з Европейським Союзом. Нагальні та майбутні наслідки цього договору стали одним із поштовхів та приводів, які Росія використала як нагоду для анексії Криму і початку «гібридної війни» проти України у її слабкому місці, на Донбасі, і тим самим дестабілізувала в Европі стан післявоєнної безпеки. Численні російські націоналістичні представники інтеліґенції, а також деякі західні спостерігачі відразу почали інтерпретувати весь цей конфлікт як конфлікт між «Заходом» і «Евразією».

На такому тлі поява цього збірника під редакцією трьох найвизначніших експертів з евразійства є знаковою. Основну увагу в ньому звернено на те, що часто називають «класичним евразійством», маловідомий російський міжвоєнний рух інтеліґенції в еміґрації, а не на горезвісний так званий «неоевразійський» рух Алєксандра Дуґіна та інших у пострадянський період. Аби сповна оцінити ідеї, новизну і цінність цих робіт, читачеві треба мати певний багаж знань про російську соціяльно-політичну думку XIX–XX століть. Збірник присвячено окремим аспектам виникнення в 1920–1930-х роках ключової ідеї евразійства, про те, що існує третій континент між Европою і Азією під назвою «Евразія» — поняття, що відходить від геологічного значення терміна. У деяких розділах також звернено увагу на попередників і наступників «класичного евразійства» — від середини XIX до початку XXI сторіччя. Проте автори не вдаються в подробиці дослідження евразійства сьогодні, за частковим винятком — праці Марка Басина про погляди Льва Ґумільова.

Кожна із зібраних тут праць — цінний внесок сам по собі, який навряд чи отримає достатньо ґрунтовної критики навіть серед фахівців. Ольга Майорова виявляє у творах Алєксандра Ґерцена низку припущень, які передують ключовим ідеям евразійців. Вєра Тольц конкретизує стосунки між евразійцями і російськими лібералами наприкінці імперського періоду. Сєрґей Ґлєбов контекстуалізує появу того, що можна було б класифікувати як установчий текст класичного евразійства, — трактат Ніколая Трубецького «Европа і Людство». Марлен Ларюель інтерпретує класичне евразійство як географічну ідеологію. Стефан Відеркер показує, чому і як класичне евразійство було проявом того, що Карл Попер назвав «історизмом». Мартин Байсвенґер окреслює у ґрунтовному дослідженні праць Петра Савицького причини звернути увагу не тільки на доробок Савицького у географії, але й на його релігійні та економічні погляди. Іґор Тобарков простежує захопливу інтелектуальну біографію Ґеорґія Вернадського — найвідомішого, принаймні на Заході, евразіоніста, який був професором російської історії в Єйльському університеті в 1946–1956 роках. Харша Рам відкриває футуристське евразійство Романа Якобсона і Вєліміра Хлєбнікова. Хама Юкіко описує, як сприймали евразійські ідеї в міжвоєнній Японії. Марк Басин описує появу неоевразійської інтерпретації російської історії, що її дає Ґумільов, як антитези до традиційної російської націоналістичної історіографії та її подальшої інтеґрації в систему російського націоналізму, своєрідний синтез етноцентризму і пан-націоналізму. Цей вичерпний екскурс, від Ґерцена до Ґумільова, читається із захопленням. Обговорення деяких важливих особливостей виникнення й еволюції евразійства робить цей збірник чудовим супроводом до попередніх досліджень-монографій із евразійства Відеркера (німецькою) та Ларюель (англійською).

Іще декілька років тому я зупинився би тут і просто й щиро рекомендував би цю книжку для читання фахівцям, дослідникам сучасної російської історії, а також як додаткову літературу для семінарів з питань міжнародної політичної географії та европейської соціяльної думки. Прикметно, що так само як евразійство недавно перетворилося з марґінального антиевропейського російського руху серед інтеліґенції в пострадянську правоекстремістську ідеологію, воно стало й складником офіційної доктрини Кремля, а також почало відігравати певну роль в інтелектуальному житті колишніх радянських республік. Враховуючи своєрідний політичний контекст третього президентського терміну Путіна, дехто з майбутніх читачів книжки з такою назвою може очікувати від збірки більшого, аніж її автори планували подати в ній. Приміром, Ларюель у короткій, але інформативній післямові торкається деяких питань про зв’язки між класичними евразійцями і неоевразійцями, говорячи про «парадоксальну спадщину евразійства в сучасній Евразії».

Проте її есей надто короткий, щоб ґрунтовно відповісти на різні питання (які, проте, цілком природно постають) про відносний вплив класичного евразійства, крипто-расистські ідеї Ґумільова і неоевразійський фашизм Дуґіна на ставлення сучасної Росії до Заходу, до країн, які не є членами ЕС, і до держав Центрально-Східної Европи, Кавказу й Центральної Азії. Чи означає це, що численні російські громадські діячі просто граються словами, активно вживаючи терміни «евразійський» і «евразійство»? А можливо, це відображає важливу роль евразійських текстів чи політичних програм, які претендують на статус «евразійського», постаючи такими у сприйнятті деяких осіб, які ухвалюють рішення? Як евразійські амбіції уживаються з іншою вагомою націоналістичною ідеологією, яка визначає нинішню російську зовнішню політику, так званим «русским миром»? Спробуймо відповісти на спрощене гіпотезування: чи була би політика Росії нині іншою без появи евразійства, праць Ґумільова і Дуґіна? Відповіді на це питання немає, однак багато читачів, яких цікавлять поточні справи Росії, цілком можуть розраховувати на те, що згаданих питань торкнуться.

Хоча автор цих рядків волів би отримати одну-дві праці, що ґрунтовніше торкаються поточної ситуації, проте Басин, Ґлєбов і Ларюель заслуговують щонайвищих похвал за свій якісний внесок. Збірник містить значний доробок про історію сучасної російської політичної думки і може стати в пригоді політологам та сприяти кращому розумінню деяких історичних джерел недавніх драматичних подій у Східній Европі. 

З англійської переклав Тарас Демко

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Богдан Завітій ・ Листопад 2016
До збірника ввійшли матеріяли однойменної міжнародної конференції, яка відбулася 2014 року у...

Розділи рецензій