Эдмундас Гімжаўскас. Беларускі фактар пры фармаванні літоўскай дзяржавы ў 1915–1923 гг.

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
83 переглядів

Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства; Вільня: Інстытут беларусістыкі, 2012.

Описуючи надії поневолених народів Російської імперії на визволення, що зміцніли з початком Першої світової війни, литовський історик Едмундас Ґімжаускас згадує зокрема про звернення Союзу пригноблених Росією народів до президента США Вудра Вілсона – воно містило перелік кривд, що їх завдано балтійським, білоруському, грузинському, литовському, польському, українському та фінському народам, і заклик врятувати їх від суцільного винищення. Беручи до уваги ці настрої, Німеччина на окупованих нею у 1915–1918 роках територіях проводила політику «Los von Russland» («Відділення від Росії»).

Литовська нація, на цей час уже сформована, почувалася однак, вважає автор, недостатньо сильною, щоби претендувати на окрему державу. Тож литовські політики вже у перший рік війни заговорили про реституцію Великого князівства Литовського на підставі історичного права – про створення багатонаціональної Конфедерації ВКЛ зі столицею у Вільні.

Тимчасова Рада Конфедерації ВКЛ в Універсалі від 19 грудня 1915 року закликала відновити литовсько-білоруську державу із рівними правами для поляків, литовців, білорусів та євреїв, що мала відділитися від Росії та приєднатися до Центральних держав. У Швейцарії керівник Литовського інформаційного бюра барон Юозас Габрис і голова Українського інформаційного бюра граф Михайло Тишкевич обговорювали проєкт литовсько-української федерації, зорієнтованої на Балтику. А білоруські ліберали на чолі із Вацлавом Ластовським наполягали на проголошенні білорусько-української федерації, зорієнтованої на Чорне море. Їхній проєкт литовсько-білоруської конфедерації, розроблений у грудні 1916 року, передбачав створення у складі ВКЛ литовської, білоруської та латиської автономій.

Проте тодішня політика великих держав дедалі більше просочувалася національними принципами, а право націй на самовизначення здобувало дедалі ширше визнання. І от 16 лютого 1918 року Литовська Тариба (Рада) проголосила незалежність Литви, а 25 березня Рада Білоруської Народної Республіки – незалежність БНР.

Німецька окупаційна влада БНР не визнала. Попри це, наголошує Ґімжаускас, упродовж 1918 року «білоруси зробили не просто крок, а стрибок у формуванні модерної нації». Народний Секретаріят (уряд БНР) оголосив білоруську мову державною, затвердив державні герб і гімн і почав видавати паспорти БНР. Було засновано 89 початкових білоруських шкіл, дві гімназії, вчительську семінарію, педагогічний інститут, державний театр і консерваторію та розроблено проєкт відкриття університету.

Наприкінці 1918 року більшовики захопили майже всі білоруські землі та проголосили Совєтську Соціялістичну Республіку Білорусь. У 1919–1920 роках цю територію окупували польське військо та Червона армія. Тож у жовтні 1920 року на конференції балтійських країн у Ризі представники УНР запропонували відновити БНР і скласти союз держав від Балтики до Чорного моря, що протистояв би Польщі та Росії. Вони також пропонували сформувати білоруську владу на території Литви, а білоруську армію – на території України. Однак 18 березня 1921 року Польща та Росія уклали в Ризі договір, за яким поділили між собою Україну та Білорусь, а через два роки Конференція послів у Парижі затвердила цей поділ. І це, підсумовує Едмундас Ґімжаускас, «порушило натуральну трансформацію ВКЛ та еволюцію литовців і білорусів у напрямку до створення національних держав».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій