Микола Рябчук, Андраш Рац та ін. Беларусь на авансцэне Еўразіі: паміж Масквой і Кіевам. Belarus on the Forefront of Eurasia: between Moscow and Kyiv

Листопад 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
261 переглядів

Warszawa: Dom Wydawniczy Elipsa, 2014.

До збірника ввійшли матеріяли однойменної міжнародної конференції, яка відбулася 2014 року у Варшаві. Її зорганізував Центр білоруських досліджень при Інституті громадянського простору й публічної політики Університету Лазарського — однієї з найвідоміших польських недержавних вищих шкіл. Тему конференції, що відбувалася вшосте, продиктували тогочасні події в Україні: тільки-но відбулася Революція Гідности, Росія анексувала Крим і розпочала аґресію на Донбасі. Які наслідки ці події матимуть для Білорусі? Чи вплинуть вони — і як саме — на розвиток громадянського суспільства в країні? Які виклики постають перед режимом Аляксандра Лукашенка?

Тексти першого розділу «Поблизу українського вулкана» покликані прояснити контекст обговорюваних тем. Український політолог Микола Рябчук розглядає Евромайдан як третю спробу — після розпаду СРСР та Помаранчевої революції — завершити справу революцій 1989 року і посткомуністичних трансформацій у Центрально-Східній Европі. Його угорський колеґа Андраш Рац аналізує, які уроки з українських подій може взяти політичне керівництво Білорусі. Найголовніший із них, на його думку, це те, що революція може розпочатися будь-коли і не конче мусить бути пов’язана з виборами, як було доти на пострадянському просторі. Окрім того, він наголошує, що акції протесту розпочала не системна опозиція, а громадянське суспільство. «Програвши Майдан у Києві, Росія зробить усе від неї залежне, щоб не допустити Майдану в Мінську», — підсумовує статтю «Відлуння українських подій у Білорусі» соціолог Сяргей Нікалюк. Він аналізує динаміку соціяльно-економічних настроїв у країні за двадцять років Лукашенкового врядування.

Другий розділ «Дух реґіону: міти і стереотипи» відкриває стаття одного з чільних сучасних білоруських істориків Генадзя Сагановіча про зміну мітів білоруської історії як відображення зміни політичних епох за минуле століття. Автор виокремлює й аналізує чотири основні конструкції майстер-наративу в історіографії Білорусі. Сучасна ж, лукашенківська, офіційна історія містить «різні комбінації постулатів русоцентричного й радянського наративу з позиціями національної концепції».

Культуролог Андрей Расінський розглядає типології білоруської культури, спираючись на стан лімінальности, в якому перебуває країна. Він зазначає, зокрема, що за минулі «сонні» десятиліття література й мистецтво таки не стояли на місці, а сучасна білоруська філософія не лише з’явилася, а навіть переживає вибух. Однак вихід і країни, і білоруської культури зі стану замороженого переходу ще попереду. Історик-білорусист Антоній Мірановіч із Білостоцького університету (Польща) розглядає пантеон білоруських святих, що склався впродовж століть у православній церкві, як відображення ментальности білорусів.

Його колеґа з того ж університету Алєг Латишонак проєктує на сучасну Білорусь цивілізаційну концепцію польського історіософа Фелікса Конечного. Згідно з його критеріями, вона, вважає автор, є візантійсько-туранською сумішшю, на відміну від того ж Евросоюзу, який можна визнати за візантійсько-латинську цивілізацію зі значним впливом єврейської. «Втрата власної мови буде остаточним занепадом білорусів, цілковитим дном, повним долученням до Турану», — підсумовує Латишонак. Любов Козік із Білоруського держуніверситету в Мінську аналізує зміни образу поляків у білоруських шкільних підручниках упродовж 1991–2014 років. Нині він розмитий, і в ньому переважають неґативні риси, зазначає дослідниця.

«Білорусь стала експериментальним полем сліпої гілки розвитку посткомуністичного світу, наочним доказом того, що демократичні перетворення можна завернути назад», — зазначає білоруський політолог Валєр Карбалєвіч. І тут, уважає він, не можна все зводити до чинника Лукашенка. Білоруський президент, пише Карбалєвіч, почав формувати націю — а таки мусив почати — з наявного будівельного матеріялу, базуючись на тих елементах масової свідомости, які панують у суспільстві. Це прагнення стабільности й добробуту нерозривно пов’язане з уявленнями про «сильну руку», з «Лінією Сталіна» під Мінськом як одним із національних символів. Питання, чи конструкція, зведена на такому хисткому й неглибокому підмурку, здатна витримати кризу, політолог залишає відкритим.

Стаття Карбалєвіча відкриває третій, останній розділ збірника — «Громадянське суспільство — джерело змін». Далі юрист і політолог Юрій Чавусав з’ясовує, як державна політика впливає на розвиток громадянського суспільства в Білорусі на прикладі 20-річчя дії закону «Про громадські об’єднання». Ухвалений 1994 року, він у той час випереджав у цій сфері інші країни СНД. Однак відтоді до закону одинадцять разів вносили зміни. Відтак провідні недержавні організації були змушені зареєструватися за кордоном, а більшість тих, що вціліли, пристосувалися до недемократичного статус-кво і намагаються триматися далі від політики.

Як же все-таки виглядає громадянське суспільство в Білорусі? Якими є його структура, рамкові умови існування, ціннісні основи? І головне — наскільки воно здатне бути ініціятором і провідником системних соціяльних трансформацій? Про це пише Анатоль Лисюк із Брестського держуніверситету. Його стаття завершує збірку матеріялів конференції про виклики перед Білоруссю після українського Евромайдану.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Червень 2017
Книжку сповнено дражливими, травматичними спогадами про повсякдення війни: виживання, окупацію,...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій