Andrew Wilson. Belarus. The Last European Dictatorship

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
241 переглядів

London: Yale University Press, 2011.

Давши своїй книжці назву «Білорусь. Остання европейська диктатура», британський політолог Ендрю Вілсон мимоволі відсилає читачів лише до білоруського сьогодення, – однак насправді автор не обмежив зміст розвідки історією самого тільки періоду правління президента Лукашенка.

Дослідник одразу наголошує, що всупереч марксизмові, який позбавив білорусів як буцімто «неісторичний народ» права на самостійність, білоруська нація – це результат тривалого і часто неоднозначного історичного розвитку, який триває вже понад десять віків. Відлік білоруського націєтворення Вілсон починає від Полоцького князівства. Заснований у другій половині IX століття на північному сході сучасної Білорусі Полоцьк вирізнявся своєю незалежністю і від Києва, і від Новгорода аж до початку XIII століття. Вершини могутности Полоцьке князівство досягло за понад півстолітнє правління князя Всеслава Брячиславича від 1044 до 1101 року. Втім, його владу, як і владу інших полоцьких князів, завжди врівноважувало могутнє віче, яке тут було впливовішим, аніж деінде на Русі. Поєднана з тривкою окремішньою ідентичністю кривичів, які становили ядро князівства, політична самостійність Полоцька дала поштовх білоруському націєтворенню.

Наступним етапом історичного розвитку білоруських земель були Велике князівство Литовське та Річ Посполита. У період від початку XIII до кінця XVIII століття на теренах сучасної Білорусі домінувала релігійна ідентичність: спочатку – православна, а після Берестейської унії 1596 року – греко-католицька. Сперта на цьому віровизнанні окрема культура, що відрізнялася і від католицької польської, і від православної російської, стала основою ідентичности національної.

Три поділи Речі Посполитої наприкінці XVIII століття суттєво сповільнили процес формування національної ідентичности білорусів. Усі білоруські землі відійшли до Російської імперії. 1839 року відбулося «возз’єднання західноросійських уніятів» із православною церквою, що фактично означало скасування Берестейської унії на білоруських землях. Наслідки цього виходили далеко поза конфесійні рамки: білоруське населення позбулося об’єднавчої і водночас захисної ідентичности на противагу польському католицизмові та, насамперед, російському православ’ю. Виникнення білоруського національного руху стало можливим тільки на початку наступного століття.

Радянський період історії значущий для Білорусі із двох причин. Друга світова війна дала могутній поштовх формуванню національної ідентичности білорусів у її радянській формі, а економічна модернізація забезпечила Білорусі високі економічні показники та одне з чільних місць серед республік СРСР за життєвим рівнем. Тепер ці два чинники експлуатує нинішня білоруська влада, ідеалізуючи радянську минувшину задля власної леґітимації.

Давши у першій частині книжки розлогу ствердну відповідь на запитання, чи може Білорусь називатися повноцінною державою, Вілсон у другій частині береться з’ясовувати природу авторитарного режиму, який уже понад півтора десятиліття стійко опирається спробам демократизації. Вілсон заперечує «випадковість» Аляксандра Лукашенка на чолі держави: президентські вибори 1994 року були демократичні й справедливі, а всі наступні, хоч і відбувалися з порушеннями та фальсифікаціями (не кажучи вже про безслідне зникнення провідних опозиційних політиків і журналістів), показували стабільно високий рівень підтримки чинного президента: очевидно, що за нього щоразу голосувало понад половину виборців.

Творення авторитарного режиму Лукашенко розпочав уже під час першої каденції. Як інструмент зосередження влади він застосував загальнонаціональні референдуми. Їх було проведено три: у 1995, 1996 та 2004 роках. Вони дозволили Лукашенкові розпустити парламент і створити новий законодавчий орган, перший склад якого президент сформував на власний розсуд. У такий самий спосіб було внесено зміни до конституції, які дозволяли Лукашенку переобиратися на посаду президента більше, ніж двічі.

Економічною основою білоруського авторитаризму є поєднання державної власности на засоби виробництва та командних методів управління. Жорсткий державний контроль знекровлює громадський сектор і будь-які опозиційні політичні сили, а також дає змогу в «ручному режимі» підтримувати досить високий рівень життя населення. Запорукою «білоруського економічного дива» Вілсон уважає фінансову підтримку з боку Росії: вигідні торговельні умови, занижені ціни на енергоносії та щедрі позики. Однак постійна потреба у фінансових вливаннях для підтримання стабільности економіки узалежнює Білорусь від Росії. Москва від 2010 року наполегливо вимагає від Мінська економічних реформ, зокрема приватизації (звісно, на користь російського капіталу) деяких ключових державних підприємств. Це, вважає Вілсон, може похитнути монополію держави в економіці й підважити всю економічну модель, на яку спирається режим. (Уже можна спостерігати тенденції, які підтверджують Вілсонові передбачення: наприкінці 2011 року російський «Газпром» викупив 50% акцій і став одноосібним власником білоруської газотранспортної системи.)

Прагнучи врівноважити вплив Москви, Мінськ гарячково шукає інших партнерів. Співпраця з МВФ вимагатиме від Лукашенка політичних змін, що нестимуть загрозу авторитарному режимові. Китай, хоч якою привабливою виглядає його допомога, навряд чи здатен вирішити проблему залежности Білорусі від російських енергоносіїв.

Вілсон дає зрозуміти, що час Лукашенкового авторитаризму вичерпано, так чи так політичний режим Білорусі зміниться. Багата історія білоруського націєтворення дає надію, що зміниться на краще.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Ростислав Загорулько ・ Вересень 2016
Число із назвою «Головою об стіну» присвячено консервативній революції у Польщі. Об’єктом уваги...

Розділи рецензій