Редактори Владислав Гриневич та Павло-Роберт Маґочій. Бабин Яр: Історія і пам’ять

Квітень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
587 переглядів

Київ: Дух і Літера, 2016.

Книжку видано до сімдесят п’ятих роковин трагедії. Безперечно, потрібна і вчасна, вона означила новий рівень культурного та історичного українсько-єврейського діялогу. Певною мірою, це спроба знайти спільний знаменник складної історичної спадщини цього місця. У передмові дослідник історії геноциду Норман Наймарк зазначив: «Хоча Бабин Яр є однією з найважливіших історичних та символічних подій в історії Голокосту, <…> він багато в чому все ще лишається незакінченою справою». З одного боку, відсутність консенсусу щодо питання меморалізації загибелі київських євреїв ускладнює неузгодженість із пам’яттю про інші групи жертв, які загинули в Бабиному Яру за часів нацистської окупації. Дебати точаться й довкола трактування співпраці української допоміжної поліції у масових убивствах євреїв. Із другого боку, Евромайдан прискорив процес формування української політичної нації і, відповідно, пожвавив українсько-єврейський діялог довкола складних питань спільного минулого.

У короткій передмові редактори Владислав Гриневич та Павло-Роберт Маґочій зазначили, що книжку можна умовно поділити на три великі частини: «До Бабиного Яру», «Трагедія Бабиного Яру» і «Після Бабиного Яру». Від себе упорядники додали, що в українському досвіді Бабин Яр є ще й «символічним прощанням з імперією та її міфологічним спадком, поверненням до роботи печалі й формування культури скорботи».

Книжка має дванадцять розділів, а запропонований поділ на частини справді умовний і непропорційний. Перший розділ «Бабин Яр у часі і просторі» авторства Михайла Кальницького, створює хронотоп. Автор занурює читача в історію і топоніміку Києва, який постає як мультикультурне місто ще від часів Київської Русі. Бабин Яр був околицею Києва, а тому виконував традиційну функцію міського цвинтаря. Тут проглядається певний символізм. Але саме масові розстріли євреїв 29–30 вересня 1941 року виривають це місце з колообігу людського буття, в якому народження і смерть є частинами постійного циклу, і перетворюють на місце екзистенційного жаху.

Суто історичний блок невеликий. Його представлено трьома розділами авторства дослідників історії Голокосту Ігоря Щупака, Віталія Нахмановича та Карела Беркгофа. Директор Всеукраїнського центру вивчення Голокосту «Тукма» Щупак зосереджується на аналізі внутрішньої політики нацистської Німеччини та СССР у міжвоєнний період. Порівняльна перспектива розкриває механізми нагнітання антисемітизму в державах, що сповідували протилежні за змістом ідеології. Автор показує, як політичний союз двох тоталітаризмів 1939 року відкрив шлях до трагедії Бабиного Яру. Історію України за часів нацистської окупації представляє голандський історик Карел Беркгоф. Його книжку «Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою» було перекладено українською та опубліковано видавництвом «Критика» 2011 року, а розділ є квінтесенцією цього видання.

Дослідник історії Києва Віталій Нахманович відтворює хроніку трагедії та деконструює совєтський міт Бабиного Яру. Відшаровуючи різні аспекти (пропаґандистський, ідеологічний, цивілізаційний та інші) цього міту, він доходить до суті — глибокої зневаги совєтської влади до людського життя. Аналіз каральної системи Райху дає Нахмановичу змогу поіменно назвати катів Бабиного Яру і зрозуміти логіку залучення української допоміжної поліції до страт. Жодна категорія жертв не пройшла повз увагу дослідника. Перцепція трагедії Бабиного Яру в цьому розділі еволюціонує від світового символу Голокосту, яким він став 29 вересня 1941 року, до символу всього нацистського терору, на який його перетворили два роки окупації, і, зрештою, перетворення ще й на символ совєтського тоталітаризму, яким Бабин Яр стає після Куренівської трагедії 13 березня 1961 року. Багаторівневу історію та пам’ять про Бабин Яр скріплено універсальним знаменником — людською трагедією.

Частину, присвячену пам’яті, відкриває розділ Владислава Гриневича «Бабин Яр після Бабиного Яру». Автор зосереджується на державному антисемітизмі повоєнної доби, який спонукав совєтське керівництво замовчувати Голокост і зумовив складну траєкторію історичної політики щодо Бабиного Яру. Гриневич покладає великі сподівання на українсько-єврейський діялог у незалежній Україні. Він уважає знаковим виступ президента України Петра Порошенка в Кнесеті 23 грудня 2015 року, який відкрив двері «у простір європейської культури пам’яті — культури скорботи і покаяння».

Особлива цінність блоку «Бабин Яр після Бабиного Яру» полягає в антропологічному вимірі катастрофи. Читач отримує змогу почути голос жертв та рефлексії митців на одну з найстрашніших трагедій в історії людства. Усні історичні джерела представлено в розділі Гелінади Грінченко, літературні свідчення та приватні версії Бабиного Яру описала Ася Ковригіна-Крейдич. Аналіз репрезентації Бабиного Яру в художній літературі, кіні, скульптурі та живописі, музиці відповідно належать Ірині Захарчук, Карелові Беркгофу, Ірині Клімовій та Наталії Семененко.

Ретельно підібраний ілюстративний ряд суттєво підсилює історичний наратив та унаочнює створені художньою уявою образи і смисли.

Останній розділ «Бабин Яр: місце пам’яті у пошуках майбутнього» належить авторству вже згадуваного Віталія Нахмановича. У спробі знайти «баланс інтересів» між різними групами жертв Бабиного Яру дослідник доходить висновку про доцільність збереження цього місця «для наступних поколінь, яким, можливо, вдасться те, чого не спромоглися ані ті, хто пережив найстрашнішу в історії людства війну, ані їхні діти, що не в змозі припинити дивитися на світ уявним зором власних батьків».

Постскриптум складного балансу між історією і пам’яттю про трагедію Бабиного Яру довірили знаним науковцям, громадським діячам та моральним авторитетам — Шимону Редліхові та Мирославу Мариновичу, які апелюють до універсальних цінностей і гасла «Ніколи більше!».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Редакція Критики ・ Грудень 2017
Чому для сучасних матерів, які поєднують оплачувану працю і турботу про дітей, нестача часу стала...
Володимир Шелухін ・ Грудень 2017
В Україні, вочевидь, склалася традиція: після згасання чергового революційного спалаху видавати...

Розділи рецензій