Ришард Капусцінський. Автопортрет репортера

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
502 переглядів

Переклад з польської Богдани Матіяш
Київ: Темпора, 2011.

«Автопортрет репортера» – це колаж із 48 інтерв’ю відомого польського журналіста Ришарда Капусцінського. Книжку поділено на п’ять частин, першу з яких присвячено відчуттю часу і простору та зв’язкам із батьківщиною (Капусцінський народився на Поліссі), другу – правилам поводження під час подорожей, третю – процесові написання книжок, четверту – успіхові та славі, а п’яту – сучасному станові медій. Книжка читається легко й на одному диханні, чому не в останнє завдячуємо гарному та живому перекладові, який здійснила Богдана Матіяш.

Сповідь людини, що об’їздила весь світ, зацікавить будь-кого окрім, власне, туристів. Скажімо навіть так: вона взагалі спрямована проти туризму. Капусцінський протиставляє груповим поїздкам на відпочинок зосереджене самотнє дослідження світу, а також доводить, що неможливо пізнати чужий народ інакше, аніж прийнявши його спосіб життя. Репортер переважно працював у країнах Третього світу (в Африці, Латинській Америці та на Ближньому Сході), серед людей, що живуть у злиднях, тож і сам потерпав від спраги, голоду, місцевих хвороб і революцій. Однак замість екзотики говорив переважно про любов до ближнього та заступництво за слабшого.

Ришард Капусцінський мав надзвичайно цілісне світосприйняття й відчував логіку історії. Він доводив, що телевізійні новини ніяк не пояснюють причини подій, бо без розповіді про культуру країни або перетворюють їх на розвагу, або ж залишаються цілковито нестравною через незнання контексту інформацію. Чому за однакових умов одна країна квітне, а інша занепадає, можна пояснити, лише знаючи їхню культуру.

У книжці чимало місця відведено методиці репортерської та письменницької роботи. Наприклад, Капусцінський майже ніколи не користувався диктофоном, вважаючи, що під час запису люди втрачають невимушеність. Ніколи не набирав у подорож ані запасів їжі, ані валіз із речами, за винятком книжок. Маючи вдома власну триповерхову бібліотеку, Капусцінський тримав також невеличкі бібліотеки в тих містах світу, де найчастіше бував (на час від’їзду лишаючи їх тамтешнім друзям) – у Лаґосі, в Дакарі, у Мексиці й у Штатах, та в Оксфорді. Всюди возив за собою краєзнавчі книжки, словники, а також польську художню літературу, задля відчуття мови. «Мені потрібна ця бібліотека, бо в ній є багато голосів, – зізнавався він. – Мені не йде писання, беру іншу книжку і, якщо там нічого для мене немає, беру наступну, аж доки щось мене надихне». Автор блискучих збірок, які в Польщі не раз ставали «книжками року» – «Імперія» (1993), «Чорне дерево» (1999) та «Мандри з Геродотом» (2004) – Капусцінський зізнавався, що все життя почував себе в письменництві дилетантом, кожного дня починаючи роботу ніби з чистого аркуша, а закінчуючи – інколи написавши не більше, ніж пів сторінки тексту – настільки спітнілим, що доводиться викручувати сорочку. «Писання – це happening», – підсумовує він.

Розділ: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Дмитро Шевчук ・ Червень 2017
Давши раду Герцоґині та Пророкам, читачі мають змогу прислухатись до порад Суперпішака — Мілана...
Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками...

Розділи рецензій