Hrsg. Jerzy Maćków. Autoritarismus in Mittel- und Osteuropa

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften, 2009.

Видана у Вісбадені колективна збірка досліджень «Авторитаризм у Центральній та Східній Европі» (загальну редакцію здійснив професор катедри зіставної політології Реґензбурзького університету Єжи Мацькув) зібрала авторський колектив із німецьких і східно-европейських дослідників, серед них двоє українців: Микола Рябчук та Антоніна Колодій.

Книжку можна поділити на дві основні частини: теоретичну, в якій викладено концептуальні засади розгляду посттоталітарного авторитаризму, та емпірично-застосовну, в якій розглянуто конкретні суспільства, де авторитаризм існував або існує й далі. Зрештою, такий поділ пропонує сам автор концепції Єжи Мацькув, ба більше, теоретичну частину збірки склали  винятково його дослідження (розділи І і V).

У першій статті «Авторитаризм: все ще система обмеженого плюралізму», яка, власне, пропонує провідну нитку всього дослідження посттоталітарного авторитаризму, Мацькув вказує на фундаментальні відмінності у застосуванні обмежень до плюралізму в демократичних та авторитарних суспільствах. У демократіях те, що здається обмеженням авторитаризму, унаочнює, з одного боку, «радше практикований консенсус щодо плюралізму», а з другого, «демократичні обмеження плюралізму мають правовий характер»; натомість обмежений плюралізм (eingeschränkter Pluralismus) в авторитарних суспільствах увиразнює лише пошук їхніми елітами демократичної леґітимації, в якій немає реальної автономії суспільних і політичних дієвців, вони опиняються за межами суто владної дискусії. Втім, наслідки приватних домовленостей владоможців, які, утім, подаються як наслідок публічної дискусії.

В одинокій статті п’ятого розділу, «Посттоталітарні авторитаризми: розвиток і варіянти», Мацькув підбиває теоретичні підсумки систематичного охоплення феномена авторитаризму в Центральній і Східній Европі. Дослідник намагається, з одного боку, розробити типологію авторитаризмів, яка ґрунтується на твердженні, що авторитарним процесам у Східній Европі сприяє відсутність у цих суспільствах традиції конституційної та правової держави, а отже, законодавчо обмеженого панування, яка, натомість, присутня у суспільствах Центральної Европи. З другого боку, він намагається прояснити роль демократичної леґітимації у межах посткомуністичних авторитаризмів. Головне питання, якому присвячено підсумковий теоретичний аналіз збірки, Мацькув формулює так: «Чи приреченісуспільства, що тривалий час були підпорядковані московитському і, відповідно, петербурзькому пануванню, а також були частинами совєтської імперії, на винятково обмежені плюралістичні, тобто не-демократичні, системи?».

Емпірично-застосовна частина особливо цікава тим, що більшістьдослідників походять із тих суспільств, про які вони пишуть. У другому розділі «Перехідні авторитаризми у Центральній і Східній Европі» всі дослідження обертаються довкола гібридних систем постоталітарних авторитаризмів, тобто довкола процесу інституціювання нових посттоталітарних систем, себто заторкується період 1988–1998 років. Уве Бакес досліджує перехідні процеси в НДР у 1989–1990 роках, Станіслав Балік і Ян Гольцер описують цей самий період у Чехословаччині, Розалія Дімітрова розглядає «запізнілий авторитаризм» у незалежній Словаччині з 1993 до 1998, Антоніна Колодій приділяє увагу Україні з 1990 до 1994 років, Марґарета Момзен розглядає наслідки перебудови для Совєтського Союзу та незалежної, «єльцинської» Росії, Маґдалена Сольска аналізує перехідні процеси у Польщі та Литві у 1988–1991 роках, а Мате Шабо описує досвід Угорщини у 1989–1990.

Третій розділ органічно продовжує емпіричні дослідження попереднього, тут ідеться про вже інституціоналізовані посттоталітарні авторитаризми. Головні питання цього розділу заторкують такі площини: чи застосовувались для леґітимації цих авторитаризмів демократичні процедури? чи використовували владоможці бюрократичний апарат (адміністративний ресурс) під час боротьби з опозицією? чи було враховано правила змагальности та конституціоналізму під час політичного протистояння? чи впливали іноземні чинники на трансформаційні процеси цих суспільств? Марґарете Кляйн досліджує авторитаризм у Грузії з 1990 до 2003 року. Марґарета Момзен аналізує «путінський» період російського авторитаризму з 2000 року. Микола Рябчук розглядає Україну «кучмівського» періоду, а Ганс-Ґеорґ Вік звертається до Білорусі епохи Лукашенка.

Четвертий розділ «Зміна посттоталітарних  авторитаризмів» присвячено дражливому питанню «кольорових революцій » у Східній Европі. Головний предмет дослідження становить опозиція, яка ці революції здійснила: походить вона з самої системи чи ззовні? Як можна оцінювати її суспільне підґрунтя (тобто чи спирається вона на наявний у суспільстві протестний потенціял) і її здатності до мобілізації? Чи дотримувалися владоможці та опозиція під час боротьби конституційних правил гри? На ці питання намагаються відповісти Марґарете Кляйн, яка аналізує грузинський досвід «революції троянд», та Ґергард Симон, що звертається до процесу делеґітимації авторитаризму в Україні після «помаранчевої революції».

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що загалом збірка надає західному читачеві змогу здобути досить детальне бачення політичних процесів, урухомлених розпадом Совєтського Союзу та соцтабору, а наявність провідної теоретичної нитки зосереджує читача на конкретній проблемі у розвитку посттоталітарних суспільств Центральної та Східної Европи.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій