Енцо Рестаньйо, Саале Кареда, Леопольд Бравнайс, Єлєна Токун, Арво Пярт. Арво Пярт: беседы, исследования, размышления

Січень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
209 переглядів

Київ: Дух і Літера , 2014.

Книжка, присвячена постаті естонського композитора Арво Пярта, який від 1980 року має австрійське громадянство, а від 1981 року мешкає в Берліні, складалася протягом 2003–2014 років. Улітку 2003 року італійський музикознавець Енцо Рестаньйо записав із Пяртом та його дружиною Норою довгу розмову, що відбувалася в селищі Кастело Тезино. Текст бесіди разом з аналітичними статтями Леопольда Бравнайса й Саале Кареди 2004 року вперше опублікувало міланське видавництво «Il Saggiatore». Згодом книжку видавали німецькою, англійською, французькою та естонською мовами, додавши виступи композитора з нагоди вручення йому премії «Bruckepreis 2007» та Музичної премії Леоні Сонінґ 2008 року. Українські видавці до переліченого додали статтю московської музикознавиці, редакторки онлайн-видання «Журнал Товариства теорії музики» Єлєни Токун «Tintinnabuli — джерело новизни. Техніка і стиль Арво Пярта». Переклали тексти Алла Вайсбанд і Наталія Комарова, наукове редаґування здійснили Нора Пярт, Світлана Гоменюк, Валерія Богуславська та Наталія Комарова.

Книжку поділено на дві майже рівні за обсягом частини. Перша — це висловлювання «від першої особи», друга — тексти-коментарі, зосереджені на детальному аналізі естетики та поетики Пяртового стилю tintinnabuli (у перекладі — «дзвіночки»).

Професор Музичної академії в Таліні Тоомас Сійтан, який 1980 року під час вимушеної еміґрації Пярта з СРСР супроводжував його до кордону, в передмові означує мету книжки як спробу «наблизитися до творчости Пярта, способу його мислення, музичної мови». Особливо наголошено визначальну роль слова в Пяртовій музиці та граничну раціональність його композиторської техніки.

Головною інтенцією діялогів Енцо Рестаньйо з Пяртом можна назвати уточнення фактів біографії чи історій написання окремих творів. Інтерв’юер розпитує про родину композитора, містечко Раквере, де він жив разом із мамою та вітчимом. Співрозмовники торкаються років німецької окупації, яка в суб’єктивних спогадах здається Пяртові меншим лихом, аніж радянська («Прийшли вони й у наш дім.<…> оселилися в кімнаті, де стояв рояль. Ми багато музикували разом: співали, грали. <…> Погане прийшло пізніше, зі сходу»). Пярт ділиться щемкими спогадами про свого консерваторського педагога Хейно Елере («Те, що музика в Естонії набула культурної та професійної гідности, великою мірою його заслуга»), про роботу на Естонському радіо («ми мали змогу отримати доступ до тієї “забороненої” музики, яка інакше залишилася б замкнена в архівах»), власне розуміння додекатонії («образ якогось потойбічного світу, з якого усунули людське страждання, аби вивільнити місце для об’єктивніших речей»), техніки колажу («це щось на кшталт трансплантації: адже коли відчуваєш, що у тебе немає власної шкіри, намагаєшся зібрати всюди смужки шкіри й припасувати їх до себе») і давнього григоріянського хоралу («Я відкрив у ньому невідомий мені світ: без гармонії, без ритму, без колориту, без оркестрування — без усього. Цієї миті я зрозумів, якого керунку мені треба триматися»). Навіть у тих фраґментах, де йдеться про спілкування з чиновниками, творчі кризи, нерозуміння критиків, які начепили на нього наліпку «сакрального мінімаліста», Пяртові вдається зберегти прозорий, позитивний і одухотворений спосіб мислення.

В аналітичному блоці найґрунтовнішою є стаття віденського композитора, музикознавця, піяніста і педагога Леопольда Бравнайса «Вступ до стилю tintinnabuli», що розгортається від філософських узагальнень («теологічного пошуку божественного») до прискіпливого, майже математичного аналізу партитур. Естонська музикознавиця, аспірантка Віденського університету Саале Кареда у статті «Назад до джерела» зупиняється на загальних положеннях стилю tintinnabuli («віднайденні втраченої вертикалі»), а Єлєна Токун характеризує Пяртову творчість чотирьох минулих десятиліть як алгоритмічну, вважаючи техніку tintinnabuli за «систему композиції, спрямовану на глобальну редукцію музичних засобів та їх найсуворішу організацію», таку, що народжує «нову єдність контрапункту, гармонії та форми на зламі ХХ–ХХІ століть».

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Яна Примаченко ・ Листопад 2017
Книжка є не просто антологією життя і творчости видатного митця. Вона кидає світло на цілу епоху в...
Сергій Гірік ・ Жовтень 2017
В Україні упродовж тривалого часу не існувало видання бібліофільського напрямку, аналогічного до...

Розділи рецензій